Софія Налепинська-Бойчук: художниця Розстріляного відродження
Софія Налепинська-Бойчук (1884–1937) – українська художниця-графік, дружина видатного художника Михайла Бойчука, представниця Розстріляного відродження. Полька за походженням, українка за вибором. Софія стала однією з найвизначніших постатей українського мистецтва початку XX століття.
Народилася у 1884 році в місті Люблін, Польща. Її батьки, хоч і не були художниками, завжди підтримували прагнення доньки до мистецтва. Початкову художню освіту вона здобула у Варшавській школі малювання, де навчалася під керівництвом видатних польських митців. Ця школа була відома своєю спрямованістю на розвиток індивідуального стилю кожного студента, що значною мірою вплинуло на формування творчого підходу Налепинської.
У 1910 році Софія переїхала до Парижа, щоб продовжити навчання в Академії Жуліана. Там вона працювала під керівництвом таких майстрів, як Жан-Поль Лоран та Тоні Робер-Флері, що допомогло їй оволодіти техніками європейського модернізму. Саме в Парижі вона познайомилася з українським художником Михайлом Бойчуком, засновником мистецької школи бойчукізму.
Закохавшись у Михайла Бойчука, Софія прийняла й полюбила українську культуру. Як полька за походженням, вона свідомо вирішила стати українкою – вивчила українську мову, захопилася українською літературою та мистецтвом. У 1910 році Софія разом з Михайлом переїхали до України.
Софія Налепинська-Бойчук у своїй творчості перейняла елементи бойчукізму, зокрема українські мотиви та образ Богородиці з немовлям, але пішла власним мистецьким шляхом. Відмінно від її чоловіка, вона присвятила себе графіці та гравюрі. Використовуючи дерево, інструменти та чорну фарбу, вона створювала образи, повні життя, руху та емоцій.
Творчість Софії часто зверталася до соціальних тем українського населення початку XX століття, жіночої дружби, сільського життя. Вона створила декілька ілюстрацій до книжок, серед яких гравюри до творів Тараса Шевченка «Катерина» та «Мені тринадцятий минало».
Ілюстрація до поеми «Катерина» Т. Шевченка. 1929. Гравюра на дереві. Джерело: Енциклопедія сучасної України
Характерною ознакою більшості робіт Софії є вписування персонажів у пейзаж – лісний, сільський або урбаністичний.
Софія вміло передавала небо на гравюрах: спокійне лагідне небо, легкі купчасті хмаринки чи загрозливі грозові хмари, як у її ілюстрації до вірша Т. Шевченка «Мені тринадцятий минало».
«Мені тринадцятий минало…». Ілюстрація до поезії Тараса Шевченка, 1920-ті. Папір, дереворит. Джерело: NAMU
У роботах Налепинської-Бойчук часто зустрічаються сцени жіночої дружби та підтримки, де подруги разом читають або одна читає іншій, що свідчить про велику любов до друкованого слова.
«Дівчата з книжкою». 1927. Дереворит. Джерело: Енциклопедія сучасної України
Одна з найбільш виразних робіт на соціальну тему – «Голод», яка зображує жінку з п'ятьма голодними дітьми, двоє з яких вже починають пухнути від голоду. Жінка у центрі композиції, в образі Богородиці, схиляється над худою дитиною, обіймаючи її однією рукою, ніби намагаючись захистити.
«Голод», 1927. Дереворит. Джерело: NAMU
Окрім таланту художниці, Софія була також гарною педагогинею. У 1918-1921 роках викладала у Миргородській художній школі, а з 1922 по 1929 роки очолювала ксилографну майстерню Київського художнього інституту. Її учнями були відомі українські художники, зокрема Катерина Гаккебуш, Олександр Рубан, Віра Бура-Мацапура.
Софія залишалася вірною Михайлові Бойчукові навіть після того, як він залишив її заради іншої жінки. У 1937 році під час репресій проти української інтелігенції її заарештували, звинуватили в антирадянській діяльності та стратили. Багато її творів було втрачено або знищено.
Попри трагічну долю, творчість Софії Налепинської-Бойчук залишається важливою сторінкою в історії українського мистецтва. Її роботи, збережені в музеях та приватних колекціях, вражають майстерністю та глибиною. Вони є цінним джерелом для вивчення розвитку українського мистецтва першої половини ХХ століття.
Ім'я Софії Налепинської-Бойчук викарбуване на Пам'ятнику репресованим митцям у сквері Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, що відкритий у 1996 році. Її спадок живе і надихає нові покоління художників та мистецтвознавців.
Інтернет-посилання
