Українська художниця Софія Левицька

Софія Пилипівна Левицька відома своїм живописом та графікою у стилях кубізму та постімпресіонізму із впливом народного українського мистецтва.

Софія Левицька народилася в селі  Вільхівці Хмельницької області у 1874 році. Батько її був  освіченою людиною, працював інспектором народних шкіл. Він приятелював з В.Антоновичем - істориком, професором Київського університету, Т.Рильським - етнографом, громадським і культурним діячем, батьком М.Рильського.  Соня захоплювалась малюванням, що привело її до школи Казановського в Житомирі. У неї з'являється бажання стати художницею. У 19 років її видали заміж за лікаря Маниловського. Чоловік зловживав алкоголем, жорстоко поводився. Дочка народилася з розумовим відхиленням. Подружнє життя не склалося. Не витримавши знущань, Софія повертається в батьківський дім. Згодом залишає дитину на батьків, а сама їде до Києва, де відвідує художню студію  Сергія Світославського. У 1905 році вона їде навчатися малюванню до Парижа, записується  до школи  Еколь де Боз - ар. Успіхи її були настільки значними, що її допустили  робити копії з картин у Луврі. Тут вона познайомилася з молодим  французьким художником Жаном Маршаном. Їх приязні стосунки переросли в кохання і спільне життя впродовж 20 років. 

С.Левицька малювала великі картини і виставляла їх у паризьких салонах  "Незалежних" та "Осінньому". Її твори ставали помітними, вона почала отримувати схвальні відгуки від відомих митців, художників, поетів. Картину "Збирання яблук" відзначили члени виставкового комітету  Осіннього салону і від 1910 року вона стала постійним його членом. Критики помітили  оригінальність її робіт та виключне відчуття смаку  мистецтва. Еміль Бернар писав : "Це  була чаруюча душа. Її слухали як музику - музику душі. Всі відчуття дзвеніли в її голосі. Коли тримала пензля в руці, виникало враження, що палітрою їй слугує веселка. Її образи - це декорації радості і легенди". Роботи С.Левицької відзначав і основоположник літературного авангарду сам  Гійом Аполінер. Він дуже позитивно оцінив її "Білого однорога у райському саду". У 1913 році  С.Левицька організовує свою першу персональну виставку в галереї Б.Вайль.  Її роботи сприйняли як свіжий подих у мистецтві. Також брала участь у другій виставці кубістів (1912), її  роботи були представлені поряд з творами О.Архипенка.  С.Левицька писала портрети, пейзажі, але особливої майстерності вона досягла в гравюрі на дереві. Самобутній графічний модерн художниці у Франції був пов'язаний з традиціями українського народного мистецтва. Її графічні роботи  з елементами українського мистецтва викликали особливий інтерес. Вона створила ілюстрації до поеми Поля Валері "Ле Серпан". Видання вийшло розкішним, автор, захоплений графікою, писав у вступі : "Не можемо собі уявити нічого більш співзвучного творові, нічого не може більш дискретно підкреслити ідею твору, як ці декоративні  помисли  - такі довільні й такі влучні. Схиляю чоло перед винятковим талантом  пані Соні Левицької". А відомий в ті часи поет, видавець книг з живопису , колекціонер  дереворитів Роджер Аллард говорив про Софію : "Талант її скорив Париж, примхливий й гордовитий. Цей факт не потрібно доводити". С.П.Левицька ніколи не забувала про батьківщину, стежила за подіями  на українських землях. Їй хотілося прислужитися загальній українській справі, розповісти про Україну французам, познайомити з українською культурою. Вона підтримувала дружні стосунки з українськими земляками. Як художниця  С.Левицька має перед  Україною незаперечну заслугу. Вона зацікавила українством багатьох  діячів культури у Франції. Художниця ілюструє "Вечори на хуторі біля Диканьки" М.Гоголя та разом з поетом Р. Аллером перекладає французькою. У 1932 році картини Левицької експонувалися  на виставках  української графіки в Берліні, Празі, Львові.

Кінець її життєвого шляху був затьмарений особистим горем. Батьки в Україні не могли доглядати за хворою дитиною і відправили її до матері. Всі спроби Софії вилікувати доньку виявилися марними. Її чоловік залишив сім'ю. У С. Левицької розвинулося  важке психічне захворювання. Нервове виснаження довело художницю до смерті. Її не стало в 1937 році. Похована Софія Левицька в Парижі. Поет  Еміль Бернар написав вірша на її смерть, в якому є рядок : "Вона була такою рідкістю на землі".

Інтернет-посилання

• Левицька Софія Пилипівна
• Софія Левицька українка, чий талант скорив Париж
• Софія Левицька
• Софія Левицька: слава й божевілля української художниці, яка підкорила Париж

Література

1. Скоблікова Марія. Софія Левицька - французька українка [Текст] / М. Скоблікова // Образотворче мистецтво. - 2010. - N 4. - С. 50-51
2. Корсак Іван. Палітрою їй слугувала веселка [Текст] / І. Корсак // Слово Просвіти. - 2017. - N 39(28 верес.-4 жовт.). - С. 15