Виставка петриківського розпису Марії Яненко
Мандруючи територією Національного Києво-Печерського заповідника, мене зацікавила виставка петриківського розпису Марії Яненко у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва. Тож залюбки її відвідала. Виставкова експозиція презентувала 30 творів художниці з колекції відомого колекціонера петриківського розпису Василя Васильєва, котрий 40 років збирає кращі зразки традиційного українського мистецтва.
Вдивляючись в особливості розпису художниці, в типи мазків, в орнамент, в образ жар-птиці з візерунками по всьому тілу, у фантастичні, неіснуючі в природі форми квітів, зізнаюсь, що петриківський розпис захопив мене своїм позитивним і радісним настроєм. Тому, я вирішила дізнатися більше про цей неймовірно красивий вид декоративно-ужиткового мистецтва та, безпосередньо, про саму майстриню - Марію Яненко.
Марія Іллівна Яненко – українська художниця, знана майстриня петриківського розпису, членкиня Національної спілки художників України. Народилась 9 вересня 1962р. у всесвітньо відомому селі Мала Петриківка Петриківсього району Дніпропетровської області. Навчалася у Петриківській дитячій художній школі ім. Т.Я Пати (вчитель Ф.С. Панько) та Дніпропетровському державному художньому училищі (вчитель В.М. Шпиганович). Упродовж багатьох років майстриня працює в Центрі народного мистецтва «Петриківка» (смт. Петриківка). Учасниця багатьох обласних, республіканських та зарубіжних виставок. Марія Яненко - сестра відомих майстринь петриківського розпису Валентини Деки, Лідії Булавін і Наталії Стативи-Жарко. Твори художниці зберігаються у Дніпропетровському художньому музеї, Дніпропетровському національному історичному музеї ім. Д.І. Яворницького, Київському національному музеї українського народного декоративного мистецтва, приватних колекціях в Україні та за кордоном.
Творчість Марії Яненко вражає, передусім, поєднанням яскравих кольорів, багатством барв, тут жоден сюжет не повторюється, квітки всі різні і дуже гармонійно вплітаються в сюжет. У кожній картині її душа, за сюжетами навіть можна прослідкувати долю майстрині та її настрій. . Щодо чорного тла деяких робіт художниці (традиційно, петриківка пишеться на світлому фоні) майстриня відповідала, що це суто творчий підхід. Взагалі-то вона більше працює на білому полотні, але ж завжди хотіла спробувати і подивитися як виглядає розпис на чорному. До речі, вона вважає чорний не кольором жалоби, а кольором землі.
Петриківка – старовинна запорізька слобода, яка не знала кріпацтва. Ця обставина, безумовно, сприяла розвитку народної творчості, зокрема, настінного розпису. Петриківка здавна була великим торговельним центром, тут тричі на рік проводились великі ярмарки, тому, не дивно, що саме тут народилось мистецтво петриківського розпису.
Зазначу, що після виставки, отримала заряд позитиву, творчого натхнення та бажання відвідати майстер-клас з петриківського розпису.
