Іван Козловський. Штрихи до портрету видатного українського співака

Народився Іван Семенович Козловський 24 березня 1900 року в селі Мар'янівка біля м. Васильків на Київщині. У рідному селі він прожив трохи більше семи років.

Батьківська хата співака, в якій зараз знаходиться експозиція музею, не зовсім аутентична, вона була відбудована вже в кінці 1980-х рр., особистих речей видатного тенора тут не так і багато... Попри все Мар’янівку варто відвідати, насамперед для того, щоб відчути атмосферу, в якій зростав Іван Семенович, послухати неповторний голос маестро й захопливі розповіді про нього самого.

А біографія співака багата й цікава.

Батьки майбутнього співака відправили його на навчання до духовної семінарії при Михайлівському Золотоверхому монастирі, де на той час уже навчався його старший брат Федір, і сподівалися, що їхні сини стануть священиками.

Федір Козловський також мав талант до співу. З хором Олександра Кошиця в 1919 році він виїхав на гастролі за кордон і не повернувся в Україну, згодом – став священиком у Сполучених Штатах.

Втікши з монастиря, Іван кілька місяців жебракував по країні, заробляючи гроші співом. Діставшись до Київського музично-драматичного інституту, підліток вступив до навчального закладу. Приймальна комісія гідно оцінила вроджені дані Козловського й зарахувала Івана після першого ж туру. Іван Козловський володів гарним голосом світлого сріблястого тембру, широкого діапазону з вільним верхнім регістром.

У буремні роки громадянської війни Козловський служив у 22-й бригаді інженерних військ Червоної армії. Командування, знаючи його прекрасний голос, берегло талановитого юнака. Саме під час служби в армії співак дебютує на сцені Полтавського музично-драматичного театру. Згодом Козловський стає солістом Харківського, а пізніше – Свердловського оперного театру. З часом його запрошують до Большого театру. Вже в перший рік перебування в ньому співакові довірено провідні партії в операх «Травіата» (Альфред), «Дубровський» (Володимир), «Лакме» (Джеральд).

У 1927 році Іван Семенович виконує скромну за обсягом партію Юродивого в новій постановці «Бориса Годунова», та бездоганне виконання зробило її однією з візитівок митця. Цікаво, що сам співак, за його словами, спочатку «дуже прохолодно» поставився до цієї опери М. Мусоргського, проте пізніше змінив свій погляд на неї.

У 1936 році репертуар Івана Семеновича розширився. Крім оперних арій, артист починає співати джазові композиції, написані спеціально для нього. Незабаром, у 1938 році, Козловський організовує і бере на себе керівництво Державним ансамблем опери СРСР.

Подібна творча активність привертає увагу представників влади, й у 1941 році оперному співакові вручають Сталінську премію першого ступеня. Незважаючи на прихильність вождя, Козловському не дозволяють відправитися на закордонні гастролі. Винятком стала коротка поїздка до Румунії.

Впевненість у тому, що музика здатна зцілювати й піднімати дух, стала стимулом для Козловського у воєнні роки. Під час Другої світової війни Іван Семенович виступає перед фронтовиками, співає як у госпіталях, так і неподалік від передової, до Фонду оборони перераховує понад мільйон карбованців.

У 1944 році Козловський створює хор хлопчиків, який у майбутньому переросте в хорове училище Свєшнікова.

Згадуваний диригент допомагав співакові організувати роботу хору, а після взяв на себе роль керівника. Після війни Іван Семенович записав з цим хором спільну композицію – романс «Слети к нам, тихий вечер».

У 1954 році видатний тенор, перебуваючи на вершині популярності, з невідомих причин йде з Большого театру, але продовжує вести концертну діяльність, активно гастролює, програми його концертів завжди різняться. До них входили арії з опер, романси, народні пісні й навіть співи на релігійну тематику.

Крім природного таланту, оперного співака Івана Козловського відрізняв життєрадісний характер і впертість. Артист частенько жартував над колегами, допомагав друзям, що потрапили в біду та здійснював божевільні вчинки заради коханих. Наприклад, щоб справити враження на другу дружину, Козловський виліз на другий поверх по водостічній трубі. Але навіть без екстремальних витівок чарівний співак одним поглядом або виконанням однієї ноти вражав жінок наповал.

Співакові також була притаманна забобонність. Він міг змінити маршрут, коли дорогу перебігала чорна кішка, завжди виходив із театру через один і той самий вихід, гадав, що порожні відра віщують невдачу, попри умовляння не сфотографувався з Собіновим, якого дуже шанував, тому що – цитую Козловського: «Є така прикмета: фотографуватися удвох – на розлуку». Десятиліттями митець носив один і той самий портфель, бо вважав його щасливим. До речі, цей легендарний портфель подарував Івану Семеновичу знаменитий український бас Михайло Донець, розстріляний у 1941-му НКВДистами.

Михайлу Донцю, Марії Заньковецькій, Оксані Петрусенко, Олександру Довженку, Олені Муравйовій, Максиму Рильському, Борису Гмирі, багатьом іншим українським митцям співак присвятив спогади. Він ніколи не втрачав зв’язку з українською культурою і Україною загалом. Про це добре сказала дочка Козловського – Анна: «З Україною, своєю батьківщиною, батько був пов’язаний непорушними душевними узами все життя, до самого кінця. Він любив Україну віддано й ніжно – синівською любов’ю. Любив її звичаї, природу, мову,.. зібрав і обробив українські колядки, був унікальним виконавцем українських народних пісень».

Іван Семенович підтримував найтісніші зв'язки з київськими митцями та земляками-мар'янівцями. У його московській квартирі завжди лунала українська мова. У репертуарі співака були українські твори: «Мені однаково» на слова Тараса Шевченка, пісні українських січових стрільців (із дещо зміненим текстом) та ін. 

Для рідної Мар’янівки знаменитий тенор зробив рідкісний на ті часи подарунок – побудував за відрахування від своїх концертів музичну школу (нині вона носить його ім’я). З її учнями, а також з учнями загальноосвітньої мар’янівської школи, що теж була збудована за ініціативи Козловського, маестро нерідко виступав разом. «Як не радіти, – казав Іван Семенович в одному інтерв’ю, – що сільські діти виступали на сценах Большого театру, Великого залу консерваторії, Кремлівського палацу з’їздів, в Каневі на могилі Шевченка, в Кам’янці на Черкащині, де бували Чайковський, Пушкін, Давидови».

Голос свій Іван Семенович оберігав фанатично. У холодну погоду намагався не розмовляти надворі, після склянки гарячого чаю довгий час на вулицю не виходив, на біс майже ніколи не співав... У складеній ним самим молитві просив: «Пошли, Боже, добре співати, прославляти рід свій, довго жити на світі».

Співав маестро до глибокої старості був бездоганним і прославив свій рід, Мар’янівку, Україну.

Великий українець помер 24 грудня 1993 року та знайшов свій останній притулок на Новодівичому цвинтарі в Москві.

Опери

• 1926 - «Травіата»
• 1927 - «Борис Годунов»
• 1927 - «Лоенгрін»
• 1928 - «Фауст»
• 1928 - «Садко»
• 1931 - «Севільський цирульник»
• 1938 - «Руслан і Людмила»
• 1938 - «Снігуронька»
• 1941 - «Демон»
• 1962 - «Моцарт і Сальєрі»

Український репертуар Івана Козловського

• Партія Андрія з опери С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм»
• Партія Петра з опери М. Лисенка «Наталка Полтавка»
• Партія Левка з опери М. Лисенка «Утоплена»
• Партія Андрія з опери М. Аркаса «Катерина»
• Партія Йонтека з опери «Галька» С. Монюшка українською мовою. (Харків, 1924)
• Дует Оксани і Андрія з 2-ї дії опери «Запорожець за Дунаєм» (із З. Гайдай)
• Арія Андрія з хором з 3-ї дії опери «Запорожець за Дунаєм»
• Сонце низенько. (Пісня Петра з опери М. Лисенка «Наталка Полтавка»)
• Ой, я нещасний. (Пісня Петра з опери М. Лисенка «Наталка Полтавка»)
• Монолог і пісня Петра («Ой не шуми, луже») з опери М. Лисенка «Наталка Полтавка»
• Фінальна пісня Петра з хором («Де згода в сімействі») з опери М. Лисенка «Наталка Полтавка»
• Реве та стогне Дніпр широкий. (Слова Т. Шевченка, муз. Д. Крижанівського)
• Мені однаково. (Слова Т.Шевченка, музика М.Лисенка)
• І широкую долину. (Слова Т. Шевченка, музика М. Лисенка)
• Скажи мені правду. (Українська народна пісня)
• Огні горять, музика грає. (Слова Т. Шевченка, музика М. Лисенка)
• По садочку хожу. (Українська народна пісня)
• Дивлюсь я на небо. (Слова М. Петренка, муз. Л. Александрової)
• Чорнії брови, карії очі. (Слова К. Думитрашка, муз. Д. Бонковського)
• Ой, зійди, зійди, ясен місяцю. (Українська народна пісня)
• Їхав козак на війноньку
• Засвистали козаченьки. (Українська народна пісня; приписується напівлегендарній співачці та поетесі Марусі Чурай, що жила в Полтаві в середині 17 ст.)
• Зозуля кувала
• Ой ходила дівчина бережком
• Гуляв чумак на риночку. (Українська народна пісня)
• Ой, у полі озерце. (Українська народна пісня)
• Коли розлучаються двоє. (Слова Г. Гейне, укр. переклад М. Славінського, муз. М. Лисенка)
• Де ти бродиш, моя доле. (Муз. Марка Кропивницького, обробка для голосу і ф-но В. Заремби.)
• Я другої не любив, та й любить не буду. (Дует з Л. Фірстовою)
• Ой, у полі криниченька (Українська народна пісня)
• Стоїть гора високая (Слова Л. Глібова, музика народна)
• Гей, на високій полонині
• Сусідко (Українська народна пісня)
• В місяці іюлі випала пороша
• Колядки (Іде звізда чудна, Ірод-цар, Добрий вечір тобі, Нова радість (рада) стала, По всьому світу стала новина)