Ревнощі

Все життя він її ревнував,
І вона все життя ревнувала.
А коли ревнувать перестав,
І вона ревнувать перестала.
А життя відшуміло, пройшло,
І постукала старість до хати.
Ах, та ж то непогано було –
Ревнувати й навзаєм кохати.

Приспів:

Та невже наша доля сліпа
На розмежжі чуттів заблукала.
Приревнуй хоч бодай до стовпа,
Пригадай, як давніш ревнувала.

Як же так: відшуміло, спливло,
А здавалось нема йому краю.
Ах, та ж то неповторно було:
Я ревную тому, що кохаю.
Хай позаду - без ліку літа,
Хай попереду - ночі безсонні,
Золотиста моя, золота,
Я ж навік у твоєму полоні.

Приспів.