Для душі, про душу
«В котре душу до дна сколихне найтепліша з пісень – колискова». Це з пісні, що її присвячено було Віктору Гурбі на його 50-річчя. Але так можу сказати і про себе, адже пісенний чар таки вперше відкривався з маминих уст. Звичайно, її виспіву над моєю колискою достоту не пам’ятаю, а те, як вона колисала (гарне слово почув) мою молодшу сестру Любу закарбувалося в душі чітко і навік. «Котику – коточку, сховайся в куточку…»
Пекучий спомин з воєнних літ: «Мати співає Катюшу, плаче гіркими слізьми…»/ У повоєнну пору вечірними вулицями села (Семенівка-Саманівка) ходили вервечкою повноквіті дівчата і розсипали щемливе жалля – запечалля: «У меня под окном зацветает сирень… А на сердце моём безпросветная тень – миновала пора золотая»…Тіж таки співачки затягли несподівано мою частівку, записану одній із них до заповітного альбому («Люби меня, как я тебя»). Ішлося в тому опусі теж про любов, але не безпросвітну,а таку, де «молодії інтереси ходять парами». Вочевидь, саме тоді пробудилася у мені струнка «піснеписання», яка повніше зазвучала, коли я навчався в Бериславському педучилищі, де були гарні викладачі музики і співу: Олексій Петренко, Іван Токар, Яків Сінгур. З першими двома і були сотворені перші пісні – про боротьбу за мир (поширена на той час тема), а також про героїв праці – про це досить детально сказано в передмові до збірки пісень О.М. Петренка на мої слова, виданої цього року.
Відтак була армія, традиційна команда на марші «Запевай!» Ну, звісно ж солдатських шедеврів («Недалёко до привала» тощо). А з не меншим піднесенням співала різномовна рать «Копав, копав криниченьку». Сам же в ту пору віршами грішив, але в піснетворчості були «канікули».
Після повернення з армії доля звела мене з багатьма музикантами, що зацікавилися моїми віршами, які вони поклали (казенне слово?) на музику. Назву декількох із них – боюсь, когось не згадаю, перепрошую. Крім О. Петренка, це були Петро Слуцький, Юхим Валерштейн, Олександр Рожко, Володимир Процюк, Валерій Тюкавкін, подружжя Телюків Володимир і Наталя, Валентин Стеренок, Анатолій Шейченко, Валентин Плаксєєв і, звичайно, Валерій Другальов, з яким останнім часом нам плідно співпрацювалося. Мав за честь писати пісні з відомими композиторами Яковом Цеглярем, Віталієм Філіпенком, Олександром Злотником, Любов’ю Процюк.
В одній з творчих поїздок познайомився з легендарним Ігорем Шамо, він зголосився написати зі мною одну річ, мовляв, з тобою можна іти в розвідку. На превелику жаль, через передчасну смерть чародія пісні задум цей залишився не здійсненим. Були й інші втрати на марші. З Яковом Цеглярем написали пісню «Золотий коровай», яку співав хор імені Гр. Вірьовки. Я запропонував метрові створити ліричну пісню – саме була ,як мені здавалося, передумова для цього. Але він мене ошелешив: «Я зараз пишу про сталеварів». Гадаю, останні пробачили б йому, аби він написав щось для душі, про закохану душу.
У великого поета і пісняра Андрія Малишка є такі рядки «Написав жартома неначе, а мій друг прочитав і плаче». Щось подібне було й зі мною (аналогій не проводити). Люблені мною Телюки видали на моєму ювілеї «Приснилася хата – ні батька, ні матері». Мені при цьому заялоїло в грудях, а мій друг Володя Пузиренко (царство йому небесне), таки сидів і плакав. «Додому приїду, кого обніматиму, хіба що жоржину край тихих вікон…»
Вдячний тим, хто, крім музиканта, дає пісні крила. Народні артисти України Фемій Мустафаєв сподобив «Різьблені ворота» (музика А. Шейченка), Харіс Ширінський «Розминутись на грішній землі» (музика В. Другальова), заслужений артист України Віктор Гурба «Люби мене» (музика В. Плаксєєва). Гурт «Свідчадо» (керівник М. Варгун) окрилив не одну пісню і в рідному краї і за його межами.
Якби мене запитали, що я жадав би своїм витворам на пісенному терені,відповів би по щирості: ну, звісно, хотів би, щоб урешті заспівала щось гонорова Наталя Лелеко, але не менш бажав би, аби ту чи іншу річ заспівали в застіллі, на тій же сільській вулиці чи ж на вокзалі, де таки один мій знайомий не витримав і затягнув «Голуби над батьківською хатою». Не обов’язково при цьому наголошувати, чиї слова, чия музика. А втім, можливо, й не зайве, якщо хтось пам’ятає. На всяк випадок.
Микола Братан
