Поліна Райко. Гармонія намальованого світу
Поліна Райко – визнана майстриня наївного мистецтва, що відрізняється простотою, ясністю і безпосередністю. Інша його назва – «примітивізм», і приклади цього напряму увійшли до скарбниці світового мистецтва. Наївне мистецтво – спонтанне, інтуїтивне, що не ускладнене ніякими правилами чи заборонами. Ось і твори Поліни Райко – не тільки оригінальні, але й дивно чисті художні світи, в яких панує гармонія між природою і людиною.
Досить один раз побачити розписний дім в Олешках, де мешкала художниця-аматорка, аби зрозуміти, що існує інший світ, який бачила тільки вона.
Народилася Пелагея Андріївна Райко (дівоче прізвище Солдатова) в Олешках 15 травня 1928 року (це за паспортом), а насправді – у квітні. Одружилася, коли їй виповнилося 22 роки, з Миколою Райком. Жили з власного городу й підробляли в сезон у колгоспі або за наймом.
Малювати Поліна Райко почала після трагічних втрат. У 1994 році загинула в автокатастрофі улюблена донька Олена (1951 р.н.), наступного року помер чоловік. Через два роки потрапив у виправну колонію син Сергій (1953 р.н.), який пропивав усе цінне, що було в домі.
У 1998-му на стінах будинку з’явилися перші композиції. Повернувся син із колонії і знову взявся за старе, ще й із ножем кидався на матір. Невідомо, чим би закінчилася ця історія, якби у 2002 році він не помер.
Розписала вона власний будинок, відтворивши свою біографію, родичів, домашніх тварин, картини природи. Образна система мисткині поєднувала християнську, радянську та язичницьку символіки. На фарби та пензлі витрачала майже всю свою мізерну пенсію. Малювання стало відпочинком для її душі від мук і переживань за те, що із сім’єю відбулося. Малюванням вона очищувалася від горя. Казала, що співає і малює, щоб не плакати.
Будинок перетворився на храм пам'яті та страждання. Він – як книга, як життєва повість Поліни в символах, особистих міфах. Поліна Райко розписала майже все, що можна: стелі, стіни, піч, вимикачі, дроти, паркани, хвіртки, ворота, навіть пам'ятники чоловікові й синові на місцевому кладовищі, використовуючи християнську, радянську та язичницьку символіки – все, що знала або уявляла собі.
Своєю творчістю майстриня привернула увагу художників, мистецтвознавців. До її будинку на тиху провінційну вулицю Нижню, 74 потяглися екскурсії, про неї писали журналісти.
Пішла з життя Поліна Райко 15 січня 2004 року.
Після смерті художниці її хату придбало подружжя шанувальників мистецтва з Канади, але не опікуються ним. З плином часу почали тріскатися стіни, лущитися фарба. За ініціативою В'ячеслава Машницького був створений Благодійний фонд імені Райко, що збирає кошти на популяризацію її творчості та реставрацію будинку. 2013 року Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара» організував експедицію на Херсонщину до хати Поліни Райко і заявив про готовність взяти її під свою опіку.
Будинок Поліни Райко охороняється Законом України «Про охорону культурної спадщини». Цінність її творчості підтверджена багатьма як українськими, так і іноземними експертами. Однак питання збереження оригінальних розписів хати лишається відкритим.
Нині в її будинку ніхто не живе, але двір не порожній. Уже багато років опікується будинком художниці місцева мешканка Алла Зборовська – парафіянка римо-католицької церкви Святого Антонія. Так вийшло, що раніше пані Алла жила за кілька хат від Поліни Райко, тоді вони й познайомились, у 1995 році. Тепер саме Аллу Зборовську називають неофіційним директором музею, який насправді навіть не функціонує, а радше просто живе власним життям – без статусу, реклами та штатного розпису. Але з екскурсіями і великими планами.
Розписані не лише стіни, а й усі поверхні – стеля також. Це такі роботи, як каже засновник Благодійного фонду імені Поліни Райко, художник В'ячеслав Машницький, які не можна взяти в руки і винести, щоб урятувати.
Правда, у Києві, у PinchukArtCentre, у межах одного з проєктів частково відтворили «кімнату» Поліни Райко. Вам розкажуть про те, що у своєму будинку художниця створила власну «іконографічну систему» сюжетів і образів, які описують її земне життя та уявлення про життя після смерті.
У 2005 році у межах програми малих проєктів Посольства Королівства Нідерландів побачив світ каталог робіт художниці «Дорога до раю». Тексти до нього готували Олена Афанасьєва та Сергій Дяченко. Видання це, до речі, можна придбати у туристичній кав'ярні братів Білецьких на вулиці Суворова у Херсоні.
Свій поклик до творчості вона називала божим даром за всі її страждання та нелегке життя. Малювала найдешевшою фарбою, яку купувала на місцевому базарі (емаль ПФ, нею фарбують підлоги та двері). Коли приїздили екскурсії, мало хто з туристів додумувався лишити гроші на пензлі та фарбу. Тепер в одній із кімнат стоїть скринька – так збирають гроші на потреби музею. Хто скільки хоче, може туди покласти.
Ставляться до цього мистецтва по-різному. Але екскурсії відбуваються і за участю школярів. І дітям, і вчителям дуже подобається.
«Поліна Райко актуальна. Це очевидний бренд і не лише Херсонщини. Вона – народний художник. …Вона постмодерністські вирішила всі ці свої композиції, відпрацювала власний стиль. Скажу, що розписати стелі, стіни – це важка праця. Це її історія на всіх стінах будинку, такий щоденник, спогади, її світ. У той час вона нас здивувала й надихала водночас. Благодать спустилась на неї, це чудо», – каже художник В'ячеслав Машницький.
Джерела:
Мальований світ Поліни Райко / Музей Івана Гончара
Дорога до раю: Каталог робіт /Вступ. ст. О.Афанасьєва, С.Дяченко; пер. О.Маньковська, фотографи М.Афанасьєв, О.Афанасьєва, С.Волязловський; ЦМІ "Тотем". – Херсон: Наддніпряночка; Тотем, 2005. – 127 с.: іл.
Фільми, присвячені Поліні Райко:
Рай (1) (2006)
Рай (2) (2006)
Поліна Райко (2013)
