Бабине літо

Видалось пізнім бабине літо.
Жовтень згасає, літечко — ні.
Срібною ниттю небо прошито,
Світлом по вінця сповнені дні.

Мов павутиння, спомини плинуть,
Вдвох спогадаєм інше тепло:
Як по залитій сонцем стежині
Наше кохання сонячно йшло. .

Бабине літо — сплески надії,
Хоч і засмута вже не дріма:
Де ж вони, тії дні золотії? .
Спогад розтане -— й літа нема.

Журяться віти нелиня-дуба,
Листя опале вітер мете.
Рано про осінь думати, люба:
Ще ж на обніжку мальва цвіте.