Український композитор Владислав Заремба: до 190- річчя від дня народження
Владислав Іванович Заремба (1833-1902 рр.), – український композитор польського походження другої половини ХІХ – початку ХХ ст., піаніст, педагог і критик. Йому належить одне з помітних місць, хто своєю діяльністю чимало сприяв розвитку української музики, українського романсу.
Народився В. Заремба 27 червня 1833 року у місті Дунаївці (тепер центр Дунаєвецької міської громади у Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області). Його батьки цінували музичне мистецтво, тому вдома завжди звучали українські і польські пісні. У 1846 році сім’я переїхала до Кам'янця-Подільського і саме тут юнак здобував музичну освіту у братів Антона та Йосипа Коціпінських. Брати мали у місті свою друкарню і музичний магазин, в яких продавали ноти і музичні інструменти. А ще їздили селами й збирали подільський пісенний фольклор, обробляли найкращі мелодії для голосу з фортепіано, для хору та активно пропагували українські пісні у концертах.
Тож джерелом фортепіанної спадщини В. Заремби є українська народна пісня. З легкої руки композитора вона полинула Україною та стала важливим чинником у становленні його індивідуального композиторського стилю. Владислав Іванович вів активну музично-педагогічну та композиторську діяльність і став одним із найактивніших діячів музичної культури в Україні. 26 березня 1856 року музикант переїжджає до Житомира. У Житомирський період (1856-1862 рр.) активно давав уроки гри на фортепіано та сольні концерти як акомпаніатор в камерних ансамблях. У цьому ж місті одружився і у нього народився син Сигизмунд. Загалом він мав двох синів і доньку. У Житомирі ім'я композитора набуло популярності і його запросили на викладацьку посаду до Київського інституту шляхетних дівчат, через що Владислав Заремба у 1862 році переїхав до Києва. Саме Київський період (1862-1902 рр.) становить розквіт його композиторської та педагогічної діяльності. Тут він працював на посаді викладача по класу фортепіано і хорового співу в Інституті шляхетних дівчат, Левашівському інституті, приватних пансіонах, що славилися музичним вихованням. В цей час в Україні спостерігався підвищений інтерес до здобуття професійної музичної освіти і це окреслило проблему створення навчально-дидактичної літератури для дітей. Тому відомий піаніст адаптував ряд українських народних пісень, та видав дві пісенні збірки для дітей польською мовою – вокальний “Пісенник для наших дітей” і фортепіанний “Маленький Падеревський”.
