Віктор Кисіль. Лицар українського духу Білобережжя
22.06.2020
У червні цього року українці світу відзначають 31-шу річницю від дня створення Товариства української мови, дякуючи поступу якого в серцях мільйонів краян запалав вогник українського відродження. Ватра любові до херсонських степів, родинної мови, української пісні та національної музики відчувається, завжди палає у серці полум’яного борця за відродження української культури і духовності, першого очільника Товариства української мови Кисіля Віктора Івановича.
Народився Віктор Кисіль 22 березня 1950 року в селі Нова Маячка Цюрупинського району Херсонської області. Батько його – Кисіль Іван Архипович – та мати – Кисіль Тамара Федорівна – на той час працювали в Новомаячківському відділенні зв’язку. Після трагічної загибелі батька 1952 року родина переїхала на проживання до міста Каховки Херсонської області, де мати працювала у відділенні зв’язку листоношею. Тож свої перші кроки до пізнання прекрасного, вічного і доброго Віктор Кисіль робив у легендарній Каховці. Із 1957 року він почав своє навчання у Каховській середній школі №2, а 1959 року – у Каховській дитячій музичній школі. Закінчивши навчання в школах 1965 року, Віктор Кисіль вступив до Херсонського музичного училища на відділення народних інструментів по класу баяна. Роки навчання в Херсонському музичному училищі вирізняла юного музиканта Віктора Кисіля з-поміж інших студентів безкомпромісним володінням рідною українською мовою у спілкуванні і з викладачами, і з ровесниками-студентами. Таким саме непоборним і залюбленим у красу родинної мови залишався Віктор Іванович і в подальші роки навчання у Київській консерваторії ім. П.І. Чайковського (1969-1974 рр.) та на роботі у Сумському музичному училищі, де пан Віктор вів оркестровий клас.
«Юнака не зуміли зломити ні насмішки в училищі та консерваторії; ні знущання в армії; ні доноси, виклики до КДБ у Сумах; ні погрози звільнити з роботи, – зазначає у своїй статті “Поважний вік – не перепона для активної життєвої позиції” Олена Демченко. – Він ніби ходив все життя по лезі ножа, а янгол-охоронець, в образі різних людей, рятував його від небезпеки. Під час навчання в консерваторії тільки він читав на державному екзамені реферат українською (один із викладачів допоміг обдарованому студентові); армія, внутрішні війська вийшли на парад, а солдат Кисіль говорить українською мовою (після цього на парад його не брали, чому молодий чоловік був несказанно радий)».
У листопаді 1976 року Віктора Кисіля звільняють із займаної посади у зв’язку з призивом до лав Радянської Армії. Прослуживши рік як баяніст ансамблю пісні та танцю ВВ МВС СРСР, з листопада 1977 року Віктор Іванович Кисіль є викладачем відділу народних інструментів Херсонського музичного училища.
За час роботи у стінах рідної альма-матер Віктор Іванович виховав сотні яскравих самобутніх музикантів, які у подальшій своїй діяльності є продовжувачами справи великого педагога і патріота.
«Але було й таке, – згадує Віктор Іванович, – викладаючи у Херсонському музичному училищі (до речі, там працює донині) він вимагав від творчої юні знання своїх витоків. Деякі проросійсько зашорені студенти від молодого, патріотично налаштованого викладача йшли геть, “не понимали языка преподавания”. Декілька разів під тиском впливових промосковських дядьків, його намагалися звільнити та, – гірко посміхається Віктор Іванович, – Бог уберіг…».
Під час літніх канікул Віктор Іванович щороку вирушав в піші фольклорні експедиції по селах смаглявої Таврії, а потім, у вільний від роботи час, розшифровував унікальні записи, зроблені у віддалених куточках нашої області.
Відомий український краєзнавець і тележурналіст Роман Кабачій у статті «Херсонський фольклорист Віктор Кисіль: мав духовний стимул їздити» писав: «В етнографічні експедиції почав їздити ще 1978 року. Пішки обійшов половину Херсонської області. У грудні торік київське видавництво ”Арт-Велес” презентувало ”Антологію традиційної музики України” з 10 компакт-дисків. Дев’ятий, ”Південь”, на 80% складається з його записів. Брав участь у херсонському та київському Майданах». А далі пан Роман згадує про нашого земляка словами самого Віктора Кисіля: «За радянської влади на збирання фольклору почали виділяти кошти. Платили добові, однак у такі відрядження ніхто їздити не хотів, бо то було надто марудно. Коли мене попросили, погодився. У ті часи дехто кричав, що на Херсонщині немає України. Я мав духовний стимул їздити, бо села в нас на 90-95 відсотків – україномовні. За пізнього совка, особливо за Андропова, відчувалося прагнення влади все об'єднати – мовляв, Росія – і все. Щоб опиратися тому, почав творити свій фонд фольклорних записів. Часто їздив в експедиції сам. Зупинявся в якомусь селі – і жив там тиждень. У першу експедицію відправився в село Геройське Голопристанського району. Був там два дні. Тоді до місцевого дантиста приїхали жінки із сусіднього села Садове. Він їм вколов у ясна знеболювальне. Співали мені під наркозом. У селі Сейдеминуха живуть багато євреїв, у Миколаївці – поляків, у Зміївці – шведів, а в Новоолексіївці – кримських татар. Вони зберігають свої традиції, але говорять переважно українською. Багато фольклору від них записав. Потім влаштував вечір в училищі, на який всі ці нацменшини запросив». Були й інші чиновники, яким не подобалось прагнення пана Віктора збирати і на основі зібраного відроджувати національні традиції у зрусифікованих місцинах. Тому вони намагалися робити шкоду українському патріотові. Навіть були пограбування помешкання Віктора Кисіля, де, як виявилось, зникали касети з цінними записами українського фольклору.
Усі ці випробування тільки загартували його характер. Принциповість, незламність цієї людини вражає. Чоловік переймається зникненням українських народних традицій, етнічної музики. Щоб зберегти живу мову, їздить селами, збираючи фольклор. Вікторові Івановичу вдалося зібрати фонобібліотеку із фольклорних творів Херсонщини на базі відділу мистецтв Херсонської обласної книгозбірні імені Олеся Гончара. Все це, звичайно, власним коштом.
Про деякі фольклорні знахідки Віктор Кисіль згадує так: «У наших краях веснянок збереглося мало й вони втратили свою приуроченість. "Мама нам казали, що є такі пісні, які можна тільки весною співать. А що вони веснянками звуться, ми й не знали", – чув від людей. Класичну "Ой, що ж то за шум учинився" вони співали взимку. Веснянку "Корольок" водили не лише весною, а доки стоїть тепла погода. У селі Кардашинка Голопристанського району цю пісню перетворили на гру, під час якої хлопці й дівчата цілувалися. Гурт молоді казав: "Корольок-корольок, пожалуйте в городок". Хлопець обирав дівчину. Вклонявся їй і цілував. Вона тоді ставала "царівною".
Прирічковий фольклор у селах Кардашинка, Каїри, Князе-Григорівка, Бережанка – стихійний, природний. Хоч тут забороняли поселятися, люди тікали сюди на плотах. Це були вільні села, жителі яких знали смак свободи. Тут добре збереглася весільна традиція – люди могли описати, як проходив суботній дівич-вечір, як із хвої робили гільце. На правому березі Дніпра вже попи сиділи, поруч був губернський центр – всі народні традиції викорінювалися. Сприйняття лівого берега як Таврії залишилося. У Кизомисі чув: "О, Таврію моче", – це дощ на лівобережжі. "Та яка ти тавричанка, коли ти з Білозерки!"
У "поміщицьких" селах, приміром як по течії Інгульця, фольклору не збереглося. Він загубився: людей привозили з різних місцин і перемішували між собою. Ядра, яке б усе це зберігало, не було. Якось баба з Лазурного заспівала мені петрівку (пісні, що виконували у петрівку – пору найдовших у році днів і найкоротших ночей, після Зелених свят. – Країна). Спитав, чого вона її поміж людей у селі не виконувала. Відповіла: "Кому вона тут потрібна? Вивчила її, коли на Полтавщині корови пасла. Якби тут співала, з мене сміялися б". Календарні пісні, крім різдвяних, не терплять перенесення – як старе дерево, що не пересадиш».
Це він стояв у витоків Народноро Руху України на Херсонщині. Це він згуртував навколо себе однодумців і створив перший Херсонський міський осередок Товариства української, а за його прикладом почали створювати у Новій Каховці (перший голова Олександр Гунько), у Бериславі (перший голова Сергій Гейко), у Голій Пристані (перший голова Федір Морозюк) та ін.
Після проголошення незалежності України Віктор Іванович Кисіль створив фольклорний ансамбль, який пізніше перетворився на оркестр українських народних інструментів «Венцерада» Херсонського музичного училища. Усі ці роки його незмінним керівником є знаний український фольклорист та музикант Віктор Кисіль. До репертуару оркестру входять обробки українських народних пісень, які викладач записав переважно на Херсонщині та аранжував, а також авторські твори українських композиторів у перекладі Віктора Кисіля для оркестру українських народних інструментів. Останнім часом Віктором Івановичем було аранжовано для оркестру «Венцерада» 11 епізодів з опери С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», зимові календарні пісні, стрілецька пісня «За Німан іду» тощо.
Оркестр українських народних інструментів «Венцерада» під керівництвом Віктора Кисіля є незмінним учасником загальноучилищних, міських, обласних концертів до державних свят України.
Згадую, як ми на початку 2000-их років їздили на один із Всеукраїнських просвітянських конкурсів, де серед музичних колективів кращим був визнаний саме оркестр «Венцерада» під керівництвом першого голови Товариства української мови Херсона Віктора Кисіля. На державному рівні діяльність першого очільника ТУМ Херсона, відомого фольклориста і диригента оркестру «Венцерада» також високо оцінено: 26 лютого 2002 року Указом Президента України за №176 йому присвоєно високе звання «Заслужений працівник культури України», 2 жовтня 2009 року Указом Президента України №793 Віктора Кисіля нагороджено орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, а 3 жовтня 2019 року Указом Президента України № 731 – орденом «За заслуги» ІІ ступеня. У 2017 році Кисіль Віктор Іванович нагороджений відзнакою Президента України «25 років незалежності України».
За ініціативи Віктора Кисіля в актовій залі Херсонського музичного училища вже багато років поспіль відбуваються святкові концерти за участю оркестра «Венцерада» та побратимів Віктора Кисіля з нагоди традиційних Різдвяних та Великодніх свят, ювілеїв Миколи Лисенка, Тараса Шевченка, Олеся Гончара та Івана Мазепи. За ініціативи Віктора Івановича у малій залі ХМУ відбувається щорічне вшанування жертв Голодоморів, жертв тоталітарного режиму та політичних репресій. Неодноразово під керівництвом Віктора Кисіля оркестр «Венцерада» брав участь у творчих звітах майстрів мистецтв і художніх колективів Херсонської області у Національному Палаці мистецтв «Україна» (м. Київ).
Усе своє свідоме життя відомий фольклорист і просвітянин, заслужений працівник культури України Віктор Іванович Кисіль присвятив пропаганді української культури, вихованню поваги до народних звичаїв, традицій, національних цінностей українського народу і у студентів музичного училища, і у слухачів концертів – шанувальників української музики. Директор Херсонського музичного училища Олена Липа зазначає: «Кожен виступ очолюваного ним оркестру викликає бурхливі оплески та емоційне піднесення публіки».
І хоча своє 70-річчя цього року справжня гордість Херсонщини, лицар українського духу Білобережжя, фольклорист та композитор, заслужений працівник культури України та орденоносець Віктор Іванович Кисіль зустрів у лікарняному ліжку, проте вірю, що його бажання жити і перемагати пересилить підступні хвороби і знову ми радітимемо від прослуховування його нових незашмуляних композицій у виконанні вже уславленого оркестру «Венцерада». Шануймо свої самоцвіти!
