Господні зерна цьогорічного ювіляра Миколи Гринька

22.05.2020

Його називали Божим мазунчиком, херсонцем світового визнання, актором, якому пощастило зіграти Чехова, який так і не встиг зіграти Дон Кіхота. Він перший серед кіноакторів України отримав звання «Народного».

Народний улюбленець та людина компанійської вдачі Микола Григорович Гринько народився в день весняного Миколая, 22 травня, 1920 року в сім’ї акторів у місті Херсоні. Батько – Григорій Іванович Гринько – прекрасний актор і режисер, який завершив свою акторську кар’єру вже у Чернівецькому драматичному театрі. Мати – Лілія Казимирівна Броневська – заслужена артистка УРСР, тривалий час радувала публіку своєю грою у Запорізькому драматичному театрі. А починали вони вдвох у Первомайському робітничо-селянському пересувному театрі. Їхній синок Микола теж з юних літ мріяв стати актором, як його батьки та хрещена мати – знаменита українська співачка і акторка Оксана Петрусенко. Та на заваді його юнацьких планів стала війна.

Але і на фронтах Другої світової війни його компанійська вдача, доброзичливий гумор та людяність приваблювали людей. Як згадували його однополчани, дотепні жарти Миколи Гринька були необхідні їм, як хороший фільм, як довгоочікуваний лист із дому. Він співав сатиричні куплети, танцював, копіював відомих виконавців, їздив у сусідні військові підрозділи з концертами. У 1943 році його було призначено начальником офіцерського клубу, де він здобув свій перший режисерський досвід.

По завершенню Другої світової Микола Григорович переїхав ближче до мами, і з 1946 до 1955 року він працював у Запорізькому українському музично-драматичному театрі. Бо батьки розлучилися ще до війни, і більше їхні стежки не перепліталися. А от у Миколи Григоровича, людини надзвичайно порядної і чесної, на диво заздрівникам доля скоадалася неймовірно, я б сказав, з райдужними проясненнями. Із 1955 року Микола Григорович працює актором та художнім керівником Київського естрадного оркестру «Дніпро».

Вже з 1956 до 1963 рр. він  був знаним актором Укрконцерту. Ще у 1951 році молодий ветеран Другої світової війни Микола Гринько зіграв епізодичну роль бунтівника у фільмі «Тарас Шевченко», де його навіть у титри не записали. Проте вже 1956 року вийшли на екрани фільм «Есть такой парень», де Микола Григорович зіграв роль робітника, та фільм «Павка Корчагин», де наш земляк зіграв роль начальника залізничної станції, а 1957 року в радянському фільмі «Правда» він зіграв матроса-телеграфіста. Він подобався глядачеві, та й режисери любили його. Всесвітньо відомий кінорежисер і друг нашого земляка Андрій Тарковський зазначав: «Гринько має глибоку артистичну природу, настільки мобільну й точну, налаштовану на життєву правду, що в будь-якому оточенні він є природним». Загалом він зіграв у 150 фільмах і всюди вирізнявся з-поміж інших його акторський талант. Акдемік Ярослав Голобородько високо оцінює кіноакторські досягнення нашого земляка: «Микола Гринько був по-справжньому культовим кіноактором, улюбленцем освіченої та елітарної глядацької публіки». І наголошує, що цьому сприяла саме його тісна співпраця з Андрієм Тарковським. Актор і режисер знайшли один одного. «Херсонець Микола Гринько, – наголошує академік Ярослав Голобородько, – зіграв ролі у таких стрічках Тарковського, що стали класикою світового кіномистецтва, як “Іванове дитинство” (1962, головний приз авторитетного Міжнародного кінофестивалю у Венеції та низка інших премій), “Андрій Рубльов” (1971 рік, премія ФІПРЕССІ – Міжнародної асоціації кінопреси на найпрестижнішому кінофестивалі у Каннах), “Солярис” (1973, спеціальна премія Міжнародного Канського кінофоруму), “Дзеркало” (1975), “Сталкер” (1980)». Це фільми, які й зараз дивишся із задоволенням. Я цілком погоджуюсь з Ярославом Юрійовичем Голобородьком, що херсонець Микола Гринько був актором світового рівня.

Із 1963 року розпочинається його діяльність на Київській кіностудії художніх фільмів, де він став одним із найбільш затребуваних митців. Його ролі запам’ятовуються глядачеві своєю щирістю та природним звучанням. Він знімався на кіностудіях України, Радянського Союзу, Європи. Фільми за його участю обійшли кінотеатри й екрани багатьох країн і, певно, усіх континентів планети Земля. Такі фільми, як «Мир входящему» (1961), «Большая дорога» (1962), «Тіні забутих предків» (1964), «Війна і мир» (1966), «Загибель ескадри» (1966), «Море у вогні» (1972), «Города и годы» (1973), «Ні пуху, ні пера» (1973 рік), «Автомобиль, скрипка и собака Клякса» (1974),  «У самого Чорного моря» (1975), «Аты-быты, шли солдаты»  та «Дума про Ковпака» (1976) є справді знаковими кінострічками того часу. Та для малечі 70-х він запамятався саме  в ролі Папи Карло у фільмі «Приключение Буратино» (1975) та в ролі професора у фільмі «Приключение Электроника» (1979). Це був зірковий час для кіноактора. Слава і всесвітнє визнання супроводжувало його по життю, як і єдине на все життя кохання, яке лише у зрілому віці актора ознаменувалось весіллям та штампом у паспорті. І те, що його дружина Айше Чулак-Огли-Гринько молодша на 12 років, аж ніяк не завадило їм прожити разом понад 30 щасливих років. Пані Айше згадує, що режисери Алов і Наумов «прозвали його українським Гаррі Купером. Ще робота у нас була в естраді, а вони його покликали на пробу в цьому фільмі. І ми в нашому колективі щось переставили, конферанс скоротили, щось на себе хтось узяв, а він поїхав на пробу. І пройшов. Власне, це була добра заявка. Це був справді дуже симпатичний американець. Коли картину взяли на міжнародний фестиваль, американці сказали: “Ну ось, ви ж не обійшлися без нашого американського актора, не всі ваші актори”. Алов і Наумов кажуть: “Це наш український хлопець Микола Гринько”. З цього, власне, все і почалося. Картина у Венеції отримала перший приз. Але був іще один – смішний і зовсім не очікуваний: “За рекламу машин фірми «Студебеккер» актору, що провів машину цієї фірми по дорогах війни у кінострічці, присудити... машину фірми «Студебеккер»”. Микола її, звісно, не отримав». Така вже була тоді радянська дійсність.

Про фільм «Сюжет для невеликого оповідання» (1969), про чудову гру Миколи Григоровича Гринька писала англійська, французька, італійська, болгарська, німецька, польська преса. По-доброму заздрили українському актору всесвітньо відомі артисти. «Люблю твори Чехова. І дуже заздрю Миколі Гриньку, якому пощастило зіграти самого Чехова», – сказав в одному з інтерв’ю після перегляду «Сюжету...» відомий англійський актор Пітер Фінч. Дійсно, справді зоряний шлях кіноактора супроводжувався каторжною щоденною працею, величними творчими звершеннями та визнанням і серед акторів, і серед глядачів. Не менш помітними були його роботи у фільмах «Тимур и его команда» (1976 рік), «Авдотья Паловна» (1966), «Чорное солнце» (1970), «Ночной мотоциклист» (1972),  «Ефект ромашки» та «Каждый вечер после роботы» (1973), «Под каменным небом» та «Приключение в городе, которого нет» (1974), «Полковник в отставке» та «Пропавшая экспедиция» (1975), «Освобождение Праги» і «Такая она игра» (1976). Взагалі 1976 року наш земляк зіграв у 8 кінофільмах, а 1980 року він мав радість зніматися у 12 кінострічках.

Про Миколу Гринька неодноразово писала мистецька преса, підкреслюючи такі властивості його акторської манери, як внутрішня глибина, лаконічність рухів, виразна стриманість почуттів, емоцій і тонке відчуття ігрової паузи. Його ім’я, його постать, репрезентовані у багатьох фахових та загальних енциклопедіях і назавжди увійшли до скарбниці національної художньої культури та українського кіномистецтва.

Його гра у фільмах «Ярослав Мудрий» (1981), «Останній гейм» (1981), «Довге відлуння» (1983), «Пароль знали двое» (1985), «Сестра моя Люся» (1985) та «Предлагаю руку и сердце» (1988) і зараз беруть за серце, і нині залишаються ознакою акторської майстерності нашого земляка, народного артиста України Миколи Гринька. Господні зерна, засіяні в душу Миколи Григоровича ще в його дитячі та юнацькі роки, проросли благодатним врожаєм справді культових фільмів радянської епохи ХХ століття.

Актор природнього людського духу і психологічно вишуканої свідомості Микола Григорович Гринько відійшов у засвіти 10 червня 1989 року на 70 році життя. Цього року вдячні шанувальники його таланту згадають про нього в день весняного Миколая, день, коли 100 років тому південе містечко Херсон подарувало світові талановитого актора і вірного друга, надійного чоловіка та доброзичливого митця.

Вдячні херсонці шанують пам'ять народного артиста України Гринька Миколи Григоровича. Його ім’я носить одна з вулиць Херсону.

Календар подій

   1 2345
6 7 8 9101112
13 141516 17 1819
20 21 22 23 242526
27282930