Костюми народів світу. Вип. 2

85.86-7
К72
Костюми народів світу [Образотворчий матеріал] / Упоряд. Кучеренко З.В. – К. : МИСТЕЦТВО, 1990 – . ВИП.2. – 1991. – 16 c.

ЗМІСТ

1. Західноєвропейські чоловічі костюми IV-XIII ст.
2. Костюми часів Стародавньої Русі
3. Російські костюми XIII-XVII ст.
4. Російські чоловічі костюми XV-XVI ст.
5. Російські жіночі костюми XV-XVII ст.
6. Українські чоловічі костюми XV-XVII ст.
7. Українські жіночі костюми XV-XVII ст.
8. Французькі костюми I пол. XVIII ст.
9. Французькі жіночі костюми третьої чверті XVIII ст.
10. Західноєвропейські чоловічі костюми кінця XVIII ст.
11. Костюми мусульманського світу VII-XVI ст.
12. Арабський та індійський костюми XII-XVII ст.
13. Індійські костюми VII-XVII ст.
14. Китайські костюми XVII ст.
15. Китайські та японський костюми XII-XVII ст.
16. Японські костюми VII-ХІХ ст.

Другий випуск комплекту листівок, в якому використано матеріали двотомного видання "Нариси з історії костюмів" К.К. Стамерова (Київ, "Мистецтво", 1978), знайомить з європейськими, українськими, російськими, арабськими косюмами, одягом Індії, Китаю та Японії.

Відкривається комплект зображенням костюмів Візантії – спадкоємниці культури Стародавнього Риму, яка під впливом християнських догм про гріховність людської постаті трансформувала античний одяг в жорсткий футляр, під яким тіло людини повністю ховалося. Замість драпіровок, що підкреслювали форми тіла, естетичним ідеалом стали важкі неприлягаючі строї. Людська постать за силуетом нагадувала трикутник, заповнений багатим декором та орнаментикою; поряд із золотошитними візерунками широко вживали нашиті металеві пластинки, перли та коштовні камені. Це стало можливим завдяки розвиткові шовкового виробництва (відоме у Візантії з VI ст.) та торгівлі з країнами, де виробляли коштовні парчеві тканини (Греція, Сірія). Парчу, що побутувала в костюмах візантійської верхівки, прикрашали геометричними мотивами з розеток, зірочок, квадратів та стилізованими тваринами й рослинами. Прикрашати одяг вишивкою золотою ниткою дозволялось громадянам Візантії залежно від їхнього суспільного стану.

Середньовічні костюми Європи мали в основі візантійські строї. Візантійський костюм протягом восьмисот років впливав на російський костюм – це простежується найяскравіше в костюмах російських царів та російського духівництва. На російський костюм часів Стародавньої Русі певний вплив мав також костюм Арабського Сходу. Так, поширений у чоловічому костюмі каптан (сама назва "каптан" – арабського походження) – свідчення широких політичних та торгових зв'язків зі Сходом.

Україна, яка до 1654 року не входила до складу Росії, відчувала вплив Туреччини та Польщі, що мало відбиток на костюмі, особливо на костюмі козацької старшини.

До XVIII ст., коли внаслідок реформ Петра І західноєвропейський костюм набув поширення в Росії, одяг її жителів мав скоріше азіатський вигляд. Якщо про Францію цього часу йде слава країни-законодавиці мод, то Росія тільки-но залучається до нових європейських звичаїв. Досить порівняти строї Франції кінця XVII ст. з костюмами Росії цього ж періоду, щоб зрозуміти докорінні зміни, яких зазнало російське боярство у своєму зовнішньому вигляді.

На формування кожного з видів одягу аристократичної Франції XVIII ст. визначальний вплив мав процес занепаду феодального ладу та абсолютизму. На зміну бездумному героїзму аристократичних звичаїв приходив прагматизм нового класу – буржуазії. Поряд із примхливістю костюма у стилі рококо в моді Франції з'являються тенденції до полегшення форм, властиві новому провідному стилю в мистецтві середини XVIII ст. Наслідування аристократичних костюмів було ознакою політичних поглядів його власників. Становлення костюма буржуа в Англії після Англійської буржуазної революції справило велике враження на формування нового французького і взагалі європейського костюму.

Певною межею у формуванні індійських костюмів XII ст. є ранньофеодальна доба, для якої характерна перевага драпірованого одягу та невеликі відмінності між жіночим і чоловічим вбранням. З XII ст. на індійські костюми мала вплив арабсько-перська культура. Сталість культурно-побутових традицій індійського народу яскравіше виявилася в жіночому костюмі. У XII – XVI ст. найпоширенішим був потрійний одяг, що складався із спідниці, короткої кофти, яка прикривала лише груди, та покривала на голову. З XVI ст. почали широко використовувати сарі, що відтоді стало характерною рисою індійських жіночих костюмів.

З ХІІ ст. принципово новими були шиті (а не драпіровані) види одягу: розстібні каптани, куртки, які були запозичені у завойовників-арабів; вони багато в чому відрізнялися від костюмів Арабського Сходу, Середньої Азії та Ірану.

Найдавнішим і найпоширенішим способом нанесення узору в Індії була набійка. У тканинах індо-мусульманського періоду переважала вишивка кольоровими та золотими нитками, шнуром або галуном, бісером, коштовними каменями, навіть круглими дзеркальцями.

Більш диференційованим був одяг Китаю. Це позначалося не стільки на відмінностях форм, скільки на деталях, що вказували на ознаки суспільного стану. Перевага довгого вбрання зі шлейфом, довгих широких рукавів підкреслювало непричетність експлуататорського класу до праці. Чоловічі та жіночі костюми складалися із штанів, халатів та курток, до того ж, відмінності крою простежувалися лише у формі штанів. На відміну від індійських костюмів, де найпоширенішим був білий одяг, у Китаї носили одяг різних відтінків синього, чорного, сірого та холодного червоного кольорів. Жовтий у маньчжурський період був імператорським кольором. У народних костюмах переважав колір небіленого конопляного полотна, а також сурової шовкової чесучі. Суто китайськими були звичаї спеленувати ноги у жінок для збереження аристократичної мініатюрності, а також відрощувати довжелезні нігті.

Великий вплив на роздроблену Японію мала культура Китаю, який був могутньою державою. Але з XVII до середини ХІХ століття Японія була ізольована від зовнішніх впливів, і насамперед Європи, що обумовило своєрідність її культури та мистецтва. Цим пояснюється сталість традицій, в тому числі традицій костюма.

Як чоловічий, так і жіночий одяг в Японії був розстібним без заходу направо глибоко під пахву, як у китайському костюмі, і кріпився на талії за допомогою зав'язок із шнура. Гудзики та гаплички не застосовувались. Одяг прикривав усю постать, навіть ноги та руки. Штани носили тільки чоловіки.

Класова приналежність відбилася на костюмові, зокрема призвела до його диференціації. Князі та представники дворянства носили специфічні церемоніальні строї. На відміну від поширених у колах народу вузьких штанів, вони носили широкі штани. Залежно від родовитості феодал мав право носити один або два мечі. Васально залежних воїнів – самураїв – з XVII ст. було виділено в окремий, дворянський клан, в якому були заборонені всі ремесла, крім військового. Обов'язковим для самураїв було носіння особливого одягу.

З VIII в Японії почали виробляти шовк, який застосовували для пошиття одягу феодалів. Прості люди шили костюми з конопляних, а з XV  століття – з бавовняних тканин. Вовняні тканини майже не застосовувалися.

Кімоно шили із купонів, в яких узор розташовували нерівномірно: від густішого та більшого за розміром зображення квітів (хризантем, цвіту сливи) до розрідженого дрібнішого узору. Найпопулярнішими кольорами в костюмах жінок та чоловіків були всі відтінки синього, зеленувато-сірий, червоно-теракотовий. Незаміжні дівчата застосовували світлі тони: абрикосовий, рожевий, бузковий. Повсякденні кімоно не були білими: це був колір трауру; виняток становило вбрання нареченої.

Китайці та японці не носили об'ємних та начіпних прикрас. Строгі за кроєм і лініями костюми прикрашали лише вузлами, бантами, запрасованими складками. Єдиними прикрасами у жіночих зачісках були гребінці та шпильки.