Українські народні типажі в малюнках Івана Гончара. Вип. 1
85.865.4
У45
Українські народні типажі в малюнках Івана Гончара [Образотворчий матеріал]. – К. : Мистецтво, 1990. – Вип.1. – 1990. – 15 c.
ЗМІСТ
- Молода мати
- Весна
- Побачення
- Подолянка
- Несподіванка
- Побачення
- Осіння пісня
- Веснянки
- Народні типи
- Сцена біля хати
- У ріднім краї
- Дума про Чигирин
- Гуси, додому!
- Молодий і молода
- Дума про Тараса
Народне мистецтво Іван Макарович Гончар осягав змалку. Він народився у селянській родині на благословенній шевченківській землі. Селянський побут, звичаї та одяг, сільський краєвид і будівлі, художня творчість народу були його життям, навіть тоді, коли навчався у Київській художньо-промисловій школі. Змалку відображав навколишнє, кохаючись у ліпленні та малюванні. А ставши скульптором-професіоналом, об'їздив усю Україну з метою побачити, замалювати, а також якомога більше зібрати кращих зразків народної творчості. Згодом його колекція настільки зросла, що він свою оселю перетворив на справжній музей, який став "домашньою академією" художника.
Вивчаючи і популяризуючи художню спадщину українців, поряд з іншими роботами Іван Гончар створив і серію темперних та акварельних картин "Українські народні типажі у місцевому національному вбранні другої половини ХІХ – початку ХХ ст.", частину яких включено до комплекту. Високомистецькі народні строї у творах Гончара відображені з науковою точністю. Стрункі постаті гармонійно вписані в українські краєвиди, а мелодійний ліричний пейзаж, залишаючись типовим, є водночас характерним для певної місцевості. Основні ознаки народного живопису – образність, декоративність, колоритність, яскравий оптимізм і монументальність – стали особливістю мистецтва художника. Його картини, що передають красу нашої землі, людей та художньої творчості, – це воістину глибинно народне мистецтво.
Головною метою автора було відтворити антропологічний та історико-етнографічний образ українського народу в його житті та побуті. Щоб передати найдрібніші деталі народного одягу, художник зображує постаті на передньому плані картини, на повен зріст і майже на всю висоту композиції. Проте це не є змалюванням лише костюма, бо люди у цьому вбранні – живі, в невимушених позах, з природними рухами і жестами. Природності зображення сприяє також розташування людей у пейзажі (інколи – в інтер'єрі): біля перелазу, церкви, у лузі чи на городі, біля возу, тину чи над ставом, з сопілкою, квіткою, брилем чи хусткою в руках, навпроти стіни, прикрашенної килимом чи рушниками. Художник застосовує дві манери подання образів: він показує своїх героїв у дії, русі – у побуті чи у святкових обрядах (зустрічі й побачення, гра на музичних інструментах, танці, робота та ін.), а також відштовхується від традицій народного мистецтва, коли звернуті просто на глядача люди не позують, а предстоять перед ним. Дві манери Іван Гончар використовує і в живописі. Відображаючи мистецтво народного вбрання, він послуговується локальними чистими кольорами, без складної тональної їх розробки, не прагне неодмінно відтворити об'ємність, гнучку пластичність форми. Зате у змалюванні пейзажу він дотримується правил перспективних скорочень і найтонших, здебільшого поступових, погасань чи розпалень кольору, вдається до тонального живопису. Однак і перша, і друга живописні манери для художника не догма. Він застосовує їх вільно, як засоби найефективнішого показу образів народу. А тому передача світла і тіні на локальних кольорах часто створює певне їх нюансування. І тут "неживописний" стиль художника набуває відтінків, стає живописним. Документальна ретельність І. Гончара, передача руху, стану і певною мірою настрою людини, професійне знання анатомії, пластики людського тіла, уміння точно передати колір і тон, використання принципів тонального живопису – все це у поєднанні з характерними для народної творчості декоративністю, площинністю, композиційною гармонійністю, чіткою силуетністю, спрощеною сюжетністю та ще із застосуванням напису на картині утворює своєрідний синтез професіонального та народного мистецтва.
Картини з народними типажами у художника сповнені дійства, в них усе підпорядковане звеличенню людей. Навіть у звичайних життєвих ситуаціях його герої зображені піднесено. І. Гончар відтворив краще в людях: почуття власної гідності, красу, силу. У дівчат і жінок підкреслені м'який ліризм, привабливість, благородство, у чоловіків – мужність, міць, героїчна вдача. Поєднані фізична і духовна краса. Звеличенню образів підпорядковано і подачу їх у картинах, де застосовано низький горизонт і далекі обрії, що монументалізує постаті. Герої творів художника – це талановитий, красивий, гордий народ.
Яскрава, самобутня серія малюнків заслуженого діяча мистецтв УРСР ім. Т.Г. Шевченка Івана Макаровича Гончара є вагомим внеском як в українську радянську етнографію, так і в національне образотворче мистецтво.
В. Підгора
