Різдвяні листівки
Різниченко, Ольга. Різдвяні листівки з архіву Ярослава Стецька [Текст] / О. Різниченко // Артанія : культурологія, мистецтво, публіцистика, історія. – 2012. – №1. – С. 14-19 : кольор. іл.
Різдвяні листівки 50-х років були сповнені вірою в те, що невдовзі боротьбу за волю України буде завершено й люди матимуть змогу повернутися з чужини до своїх домівок. Подружжю Стецьків у привітаннях дякували за їхню жертовну посвяту в ім`я Нації, просили бути обережними перед небезпекою кремлівських агентів, писали, що моляться за них перед Богом як за членів своєї родини. З початком 60-х років тональність листівок змінюється: Стецькам зичать "видержливості" й Божого благословення у "скріпленні сил у твердій службі Поневоленій Батьківщині та в затяжній боротьбі за українську Правду". Наприкінці шістдесятих у привітаннях з'являються гіркі нотки: "Невже за життя так і не вдасться побачити Україну вільною"... Цікаво, що в сімдесятих роках живі, щирі, від самого серця привітання майже зникають. Під загальним вітальним кліше, набраним у друкарні, кульковою ручкою перераховуються імена членів родини або ставиться одне лише прізвище.
Прикметно, що з кінця шістдесятих років також і жанр української різдвяної листівки на чужині починає занепадати. Серед авторських листівок зникають імена метрів української графіки, а цю нішу займають митці, в яких ідеологія, концептуальність значно перевищують їхній мистецький хист і творчу уяву. Розмаїття стилів і віртуозної техніки змінюються на штампи і патос – мікси ідеально-книжних образів української історії з позиції мислення, сформованого під впливом естетичних норм західного світу.
(Продовження статті читайте в номері журналу)