Українське традиційне весілля

Сьогодні зі всього розмаїття передвесільних обрядів та звичаїв більшість із нас знає лише сватання. Однак уявлення про традиції цього стародавнього весільного обряду доволі розмиті. На щастя, обряд сватання все ж таки зберігся до нашого часу, звісно в дещо видозміненій формі, мабуть, ці зміни були продиктовані самим плином часу. А от про розглядини, заручини, бгання короваю та дівич-вечір нині мало хто й чув, не кажучи вже про традиції, пов’язані з цими подіями.
Для тих, кому цікаво дізнатися про давні весільні звичаї і обряди, хотілося б розказати, як раніше проходили окремі дійства перед весіллям. Для цього пропонуємо переглянути нашу літературу.

 

Традиційний український обряд весілля умовно поділяється на три цикли: передвесільний, весільний і післявесільний. До передвесільного циклу належать обряди, пов'язані з досягненням згоди молодих і їх родин на шлюб: запити, сватання, оглядини й заручини. Запити — це попереднє розвідування родиною молодого про наміри батьків молодої. На розвідини йшли мама або тато молодого чи хтось з близьких родичів. У кінці XIX — на початку XX ст. звичай попереднього розвідування щодо згоди на сватання перетворюється у ввічливе попередження про прихід сватів.
Заручини — це своєрідне закріплення остаточної згоди на шлюб і прилюдне оголошення цієї події. Більш глибше ознайомитися з обрядами передвесільного циклу Ви можете, скориставшись такими книгами.

Барвінкові обряди розпочинали власне весілля. Вони символізували освячення шлюбу громадою і включали цілий ряд обрядових дій: збирання барвінку, материнське благословення на плетення вінків, їх виготовлення та одягання.
Дівич-вечір влаштовували напередодні весілля як символ прощання з вільним життям. Такі молодіжні вечори робили окремо в оселях молодої та молодого. Це був обрядовий акт відокремлення наречених від нежонатої молоді. Дівчата-подруги вили гільце: оздоблювали квітами, стрічками та букетиками колосків виготовлені під час барвінкових свят вишневе деревце або гілку сосни. Гільце символізувало незайманість, красу та молодість. Разом із завиттям гільця виготовляли маленьку квітку або вінки для молодого і молодої як символ наречених. Переглянувши наступні книги Ви відкриєте для себе українські народні традиції дівич-вечора.
 

Запросини проводили у неділю зранку у супроводі бояр та дружок матері молодого й молодої. Молода у національному вбранні, прикрашена квітками та стрічками, обходила хати й дарувала господарям шишки.
Бгання короваю — один із найпоширеніших весільних обрядів, який символізував освячення новоствореної родини. Українці пекли багато видів весільного хліба: коровай, дивень, теремок, гільце, лежень, полюбовники, шишки, гуски, калачики, кожен з яких виконував специфічну обрядову функцію. Ознайомитися з цими обрядами Ви можете з журналів “Народна творчість та етнографія” і “Берегиня”.

 

 

 

Вирядження молодого — початок  післявесільного циклу. Виряджала молодого мати, напинаючи на нього вивернутий вовною наверх кожух та обсипаючи зерном та дрібними грішми. Опісля молодий у супроводі весільного почту їхав по наречену.
Складна церемонія весільного походу передбачала і декілька викупів за наречену. Останній викуп — весільний пропій — відбувався наприкінці весілля.
Посад відбувався окремо в домі нареченого і нареченої, це не тільки прощання з дівуванням і парубоцтвом, але й благословення дочки і сина на подружнє життя.
Покривання — найдраматичніший весільний обряд, що символізував перехід молодої до заміжнього стану. Він був продовженням посаду молодих, а розпочинався розподілом короваю. Ритуали розподілу весільного хліба і спільного його з’їдання молодими символізували створення нової сім’ї.
Колачини — обряд післявесільного циклу, спрямований на зміцнення зв’язку між сватами та полегшення періоду адаптації нареченої в чужому роду. Дізнатися про обряди післявесільного циклу Ви можете з такої літератури.