Прощання в грозу

В липневу звихрену грозу
На тихій станції прощались.
Ти цілував мою сльозу,
Яка з дощем перемішалась. Двічі

Розрадних слів не говорив,
Не обіцявся вік ЛЮБИТИ.
А грім гримів, а грім гримів
Над неповторним нашим літом. Двічі

І поїзд, вимитий дощем,
Тебе повіз у дальні далі
І на душі лишився щем
Тавром незбутньої печалі. Двічі

Не повернутися назад.
А я в те літечко б хотіла.
Прощанням звихрена гроза
В моїм житті не відгриміла. Двічі