Образотворче мистецтво

Традиційне японське мистецтво неможливо уявити без каліграфії, яка є основоположною у далекосхідній культурі. Згідно з традицією ієрогліфічна писемність виникла з божественних небесних образів, явлених міфічному правителю й культурному герою Фусі. Від ієрогліфів пізніше зародився живопис, під їх впливом формувалася поезія. Мистецтво каліграфії виробило свою мову схожою з природою, воно давало наочне уявлення про абстрактні концепти, наділяло слова зримою плоттю.

Для японського живопису, як і для літератури, відведено провідне місце природі і зображенню її як носія божественного начала. Японський живопис дуже різноманітний як за змістом, так і за формами: це настінні розписи, картини-ширми, вертикальні і горизонтальні сувої, що виконувалися на шовку і папері, альбомні листи і віяла.

За часів японського середньовіччя досить довго основною течією в живописі було суйбокуга. Твори в стилі суйбокуга створювалися тушшю, при цьому показувалася гра світла і тіні на предметах, але були відсутні контурні лініі. Розвиткові японського живопису сприяли контакти з континентом, звідки на початку VII століття було запозичене мистецтво виготовлення фарб і паперу. З X століття з метою поширення серед віруючих знань про події буддійської священної історії в масовому порядку створювалися так звані емакіномо (довгі горизонтальні сувої), на яких зображувалися сцени з буддійської священної історії або з пов'язаних з нею притч. В XI-XII століттях з'явилося багато видатних за технікою виконання творів виключно світського живопису, включаючи портретний. З кінця XVI століття основними формами живопису стають стінопис, картини на складних ширмах. Твори живопису прикрашають палаци аристократів, будинки городян, монастирі та храми. Розвивається стиль декоративних панно – так-мі-йо. Такі панно писали соковитими фарбами на золотій фользі. У XIV столітті розвивається стиль сумі-йо (монохромна акварель), а в першій половині XVII століття художники починають друкувати укійо-е – гравюри на дереві, що зображували гейш, популярних акторів театру кабукі та пейзажі.

Японська кольорова ксилографія (гравюра на дереві) – унікальне явище в історії світового мистецтва. Її техніку японці запозичили з Китаю. Уже в XIII столітті в Японії друкувалися невеликі буддійські ікони, амулети, але ця продукція носила ремісничий характер. Як самостійний вид мистецтва гравюра утверджується на останньому етапі середньовічної історії Японії – в період Токугава (1603–1868 рр.).

Найпоширенішим видом декоративно-прикладного мистецтва Японії є орігамі, що означає «складений папір». Саме японці, а не першовідкривачі нового писального матеріалу – китайці, здогадалися використовувати папір в якості сировини для декоративних прикрас і виробів. Спочатку новий вишуканий і цінний матеріал використовували в проведенні різних релігійних церемоній. У монастирях з паперу почали складати незвичайні фігурки, що символізували різних богів, тварин, людей, навіть пори року і природні явища. А так як порвати аркуш паперу вважалося страшним гріхом, лист завжди використовувався цілком. Поступово суворо регламентована кількість церковних фігурок почала зростати, техніка відшліфовувалася і ставала справжнім мистецтвом. Масовість орігамі набуло лише в ХІІ-ХІІІ ст., коли папір поширився по всьому світу, коли ціни на нього значно впали і зробили цей матеріал доступним. Потроху фігурки з паперу покинули межі храмів і монастирські стіни та стали відігравати значну роль в побуті людей, їх почали використовувати в якості прикрас для дому, під час весільних церемоній і святкових маніфестацій.