Василь Боженко. Пронизлива майстерність херсонського митця
Український живописець та педагог Василь Артемович Боженко народився 7 лютого 1936 року в Бериславському районі на Херсонщині, де мешкає і зараз.
Перші кроки в мистецтві Боженко почав робити ще у шкільні роки. Помітивши, що у хлопця є хист, учителі часто просили його намалювати якусь наочність (плакат, стінгазету). Можливостей вчитися та розвивати талант у селі не було, проте вже після школи доля звела Василя з відомими художниками того часу, коли у 1953 році він поїхав на будівництво Каховської ГЕС. Там над оздобленням будівель і споруд молодого міста Нова Каховка працювали кращі митці: Григорій Довженко, Борис Мазін, Василь Піаніда та інші. Був там і випускник Одеського художнього училища ім. М. Грекова, майбутній народний художник України Альбін Ґавдзінський. Чотири роки, протягом яких споруджували Нову Каховку та гідроелектростанцію, він працював там кореспондентом однієї з центральних газет, інформував про перебіг будівництва. У вільний час робив замальовки будівельного процесу. Часто писав поблизу виробничої дільниці, де працював Василь. Хлопець познайомився з художником ближче, часто спостерігав за його роботою, вчився у нього, ловив кожне слово. Тоді ж Ґавдзінський намалював будівлю шлюзу, перше шлюзування. Ця картина була подарована Василю Артемовичу із дарчим написом: «Будівельнику Каховської ГЕС і майбутньому художнику від Альбіна Ґавдзінського».
До речі, усі твори на тему будівництва гідроелектростанції та Нової Каховки художник презентував місцевій художній галереї. Сьогодні вона має ім'я Альбіна Ґавдзінського.
У кожну свою картину справжній художник неодмінно вкладає часточку душі. У випадку з Василем Боженком так і є: споглядаючи його полотна, завжди відчуваєш настрій та емоціональне сприйняття світу автора. Але Василь Артемович пішов іще далі. Свою душу він подарував людям. Сотню своїх акварелей член Національної спілки художників України віддав у студію колезі – поету й художнику Анатолію Кичинському, щоб той безплатно презентував їх усім охочим. З одним лише проханням: роботи повинні висіти на стіні, щоб своєю красою радувати земляків, а не жовкнути десь по домашніх архівах.
Ці акварелі – частина його життя. Пейзажі, натюрморти, портрети. Тут і берег Дніпра на рідній Бериславщині, і пейзажі, які можна було споглядати з вікна будинку художника у селищі Зимівник.
Василь Боженко в Україні та поза її межами – митець відомий. Його картини є у багатьох музеях, національне телебачення про нього у 1996 році зняло фільм «Спасибі, майстре». У його картинах є щирість і любов до всього сущого на землі, тож «віконце у світ» від автора, безперечно, прикрасить будь-яку оселю.
За багато років своєї творчості Василь Боженко чув безліч захоплених відгуків від шанувальників, поціновувачів мистецтва, відомих художників. Його твори прикрашають музеї та приватні колекції як України, так і закордону. На рахунку Василя Артемовича велика кількість виставок всеукраїнського та регіонального рівнів, чимало персональних експозицій. Проте не до визнання і високих здобутків зводиться його творчість. Боженко у мистецтві – заради самого мистецтва. Найбільше любить писати на природі на самоті, а свої картини з радістю і легкістю дарує шанувальникам.
У домашній галереї художника найбільше картин із зображенням бузку. Великі й малі букети заворожують кольорами та відтінками. Сам художник говорить про це так: «Я в Херсоні не найкращий художник. Проте краще бузок, ніж я, ніхто не “робить”». Багато років Василь Артемович жив у старому містечку Берислав, у дворі колишньої церкви, у будинку священника. Там росли кущі бузку. Щовесни він чекав, коли вони почнуть квітнути. Годинами малював, поспішав зупинити на полотні кожну мить цвітіння. Секрет, мабуть, у тому, що дуже любив свою домівку, оповиту зеленню та цвітом. Тому його картини з бузком так подобаються людям.
А ще багато у Василя Артемовича видів Берислава. Особливо – узбережжя Каховського водосховища, а також знаменитої серед місцевого населення Басанки – старої пристані біля мосту. Захоплює майстра і тема рибальства. Якось він спеціально поїхав до села з красномовною назвою Рибальче, розташованому на березі Дніпро-Бузького лиману, аби показати на полотні життя і промисел місцевого населення. Так з'явилися твори: «Родина рибалки», «На промисел», «Готують снасті» тощо.
Однією з найпопулярніших картин Боженка є «Каплиця на старому військовому цвинтарі Берислава». З інших об'єктів історичної спадщини, розташованих у Бериславському районі, писав також руїни фортеці Кизи-Кермен, залишки старовинних храмів і будівель Бізюкова монастиря. Взагалі Берислав – козацьке місто. Від звивистих вуличок, старих та міцних будинків, кам'яних парканів, що нагадують мури, й досі віє старовиною. Не залишився осторонь цієї таємничої краси й Боженко. «Краєвиди Берислава», «Вечоріє», «Завірюха», «Тихе плесо», «Ранок» – ці та багато інших робіт присвячені місту, яке стало для нього рідним.
Є у Василя Артемовича й автопортрет під назвою «Василь-козак», де він зображений у козацькому вбранні, адже художник, до всього, є членом Херсонського Коша Українського козацтва.
Василь Боженко пише у різних техніках. Чимало його картин виконані олією. Та найбільше захоплюється аквареллю. Якщо говорити про жанри, Боженко насамперед спеціалізується на пейзажах та натюрмортах. Любить писати й портрети, але зізнається, що для цього потрібно якийсь час тримати натурника чи натурницю біля себе. А така можливість є не завжди. А от пейзаж чи натюрморт можна малювати будь-коли й скільки завгодно часу.
Майже 30 років Василь Боженко викладав образотворче мистецтво у Бериславському педагогічному училищі, за цей час став вчителем вищої категорії. Чимало студентів пішли його стопами. Багатьох він готував до вступу в Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського, в якому навчався й сам. Всі успішно вступили та закінчили його. Після цього долі молодих художників склалися по-різному. Хтось залишився у великому мистецтві на батьківщині, а хтось поїхав працювати за кордон.
Досить часто Василь Боженко просто дарує свої невеличкі твори. Зазвичай, коли він пише десь у місті або на природі, з'являється чимало охочих поспостерігати за його роботою. Особливе захоплення цей процес викликає у дітей. У такі миті розчулений митець щедро дарує малечі свої «акварельки».
А ще Василь Артемович із теплом згадує його найдорожчих прихильників – студентів Бериславського педагогічного училища.
На питання, яка з робіт є найбільш вдалою, Василь Боженко показує біле-біле незаймане полотно і відповідає, що його краща картина ще не написана...
