Георгій Петров. Художником треба народитися
Пейзажі українського художника Георгія Петрова є яскравим підтвердженням слів Олександра Дейнеки: «Мистецтво народжується з великого почуття». Та велике почуття визріває лише у витонченій душі, котра відчуває повнокровність світу з його блакитною далиною, божою росою й малиновими хмарами на заході сонця. Тому й кажуть: «Художником треба народитися».
Мабуть, не випадково Георгій Петров з’явився на світ 19 січня 1927 року на Водохреща, коли вода у ріках цілюща, а краса засніженого світу особливо пронизлива. Народився митець у Покровську Саратовської області (Росія). Це місце відоме соляними озерами й копальнями, на яких здавна працювали вихідці з України. Неабияку роль у формуванні художнього хисту хлопчика відігравав батько, котрий, однак, вважав, що художник – це не професія. Та й сам Георгій Петров часто повторює: художник – це покликання. З дитинства він, звертаючи увагу на тумани над лісовими озерами, від яких завмирала дитяча душа, робив замальовки.
На початку Другої Світової війни Георгій Петров навчався у 7 класі. Восени 1941 року він улаштувався в залізничне депо учнем токаря. Працюючи в нічні зміни, малював робітників, верстати, паровози. Бажання стати художником було величезне. Коли у 1942 році Георгій випадково побачив у місцевій газеті оголошення про набір до Саратовського художнього училища імені Боголюбова, потай від рідних подав документи на живописне відділення.
Георгій Петрович із теплотою згадував своїх перших викладачів. Микола Архангельський навчив Петрова техніки акварелі. Іван Щеглов, який викладав живопис, малював у старій академічній манері. Наставники навчили Петрова багато чого і передусім – само зреченості у ставленні до мистецтва.
За голодних часів війни молодий художник заробляв на хліб, малюючи вітальні листівки. Матеріальні негаразди змусили його 1944 року перервати навчання. І лише через 5 років Георгій поновився в училищі, котре й закінчив у 1953-му. Незрима десниця долі майже відразу по закінченні училища скерувала художника на землю пращурів. Георгій Петрович потрапив в Україну, у Херсон, де мешкала бабуся. Тут, випадково побачивши оголошення на автобусній зупинці, він улаштувався на роботу до місцевого товариства художників. Згодом Херсон став рідним містом для Петрова, в якому він знайшов дім, дружину та друзів.
Георгія Петровича завжди цікавила акварель. На початку 70-х він дізнався, що у Києві створюють спеціалізовані групи майстрів акварельного живопису. А в Миколаєві, поруч із Херсоном, почала працювати група акварелістів, яку очолив художник Луньов. Саме він, до речі, побачивши акварелі Петрова, прийняв його в групу. Там Георгій Петрович познайомився з Миколою Бережним, який відкрив йому нові секрети в техніці акварелі.
1972 року у складі творчої групи Петров поїхав до Седнева, де народилися цікаві твори: «Козацька церква», «Вечір» та інші. Звіт про роботу седнівської групи приймали члени правління Спілки художників, серед яких була Тетяна Яблонська. Роботи Петрова їй сподобались, і вона здивувалася, що талановитий митець не є членом спілки. Саме Тетяна Яблонська й запропонувала Георгію Петровичу подати заяву до Спілки художників України, до якої він незабаром вступив.
Георгій Петрович знайшов свій творчий почерк, своє бачення світу. Він створив триптихи «Хліб», «Пам’ять минулої війни», серію робіт «Тираспольські враження». Найчисленнішою стала серія «Дари Херсонщини», до якої увійшли «Соняшники і маки», «Херсонські кавуни», «Овочевий натюрморт» та інші. Серед творів митця є пейзажна серія «Пам’ятки історії й культури», яка знайомить з архітектурними перлинами різних міст України. Радує, що до серії увійшли пам’ятники Херсонщини: Катерининський собор, пам’ятник Говарду, церква Берислава, замок в с. Козацьке.
Художник брав участь у міжнародних виставках в Угорщині, Болгарії, Італії. 2000 року 4 роботи Петрова експонувалися на всесвітній виставці в Атланті (США). Твори художника оселилися в музеях та приватних колекціях України, а також у США, Ізраїлі, Франції, Туреччині та інших країнах.
У 2007 році у Херсоні відкрилася ювілейна виставка, присвячена 80-річчю Георгія Петрова. На ній він показав роботи різних періодів, починаючи від 50-х років минулого століття.
Незважаючи на перипетії складного життя на зламах різних епох, Георгій Петров таки досяг головного: він став художником, підкоривши примхливу акварель і вимогливу олію. Й на дев’ятому десятку літ художник успішно працював і мріяв про нові виставки.
Майже все своє життя Георгій Петрович присвятив живопису. Нехай у житті він був скромним і небагатослівним, але за художника найкраще кажуть його картини. У них ви зможете побачити безмежну любов до Херсонського краю, його природи, людей. Сам художник своє творче кредо сформулював так: «Я хочу передати людям ту красу, яку бачу…». Для художника Георгія Петровича Петрова спадщина минулого – це не лише святе джерело сил, а й благання оберігати наше національне культурне надбання.
Підготувала Ольга Руптанова.
Література:
- Петров Георгий Петрович. Георгий Петрович Петров. Акварель: каталог : К 60-летию со дня рождения худож./ Г.П. Петров; Херсонское областное управление культуры; авт.-сост. Л.И. Левина, ред. Г.Ф. Тимошенко - Херсон : Облполиграфиздат, 1987. - 31 c.
- Художники Херсонщини: шляхом творч. поступу : альбом/ Національна Спілка художників України; редкол.: А.В. Доценко - К. : Просвіта, 2002. - 152 с.
- Плаксіна, Олена. Мистецтво великого почуття : [херсон. худож. Г. Петрова] / О. Плаксіна // Віче. - 2008. - N18. - С. 71-73.
