Творча спадщина
Живописець Валерій Машницький вмів бачити рідну землю по-своєму, гостро відчувати при цьому пульс часу. Творчі симпатії художника широкі й багатогранні. Чи то станкова картина, чи натюрморт, чи портрет – їх відзначає індивідуальна виразність, композиційна побудова, ритм, динаміка. Але головним був і залишається жанр станкової картини, що відбиває події «сивої» давнини або XX століття. Над кожним зі своїх полотен працював від двох до чотирьох років.
Його роботи становлять хвилюючу пісню про Таврійський край, яку він складав сорок п`ять років. Він умів знаходити для своїх полотен неповторні мотиви, вкладаючи в них щедрість і тепло таланту, соціально-філософське узагальнення. Мужні, суворі інтонації притаманні його картинам: «Чумаки в Давидоводому Броді» (1969), «Цих днів не змовкне слава» (1970), «Продзагін» (1971), «Каховка. 1920» (1978), «Сиваш. 1943» (1980), «Весна» (1975), «День перемоги», «Військльоти» (1987). Художник завжди цікавився темою козацтва, що й сприяло створенню полотен «Гетьман Сагайдачний» (1998-99), «Абордажний бій з турками біля острова Тягинь 1492 р.» (1995-96), «Козацьке коло» (1995). Його багатофігурні картини, в яких герої об`єднані внутрішнім діалогом і зовнішньою дією, складні за своїм задумом. В колориті робіт благородна стриманість, природність.
Майстер створив серію портретів людей, які прославили свій край: повного кавалера орденів Слави П.Х. Дубинди, Героя Соціалістичної Праці Д.К. Моторного, ветерана К.В. Чижова. Портрети художника різні за своїм живописним і образним рішенням. Лагідно й довірливо дивляться на нас жінка та діти, ніби розповідають про себе, про свою долю: «Тоня», «Славік», «Олечка», «В парку», «Онука», «Портрет дружини». Їх образи сповнені чарівності й ніжності. У серії портретів «Люди в білих халатах» художник розкрився і як прекрасний майстер малюнка.
Спектр творчої діяльності майстра був надзвичайно широким: від розробки логотипу гезети «Гривна» – до створення панорам для Херсонського краєзнавчого музею.
Його пейзажі «Дніпровський натюрморт» (триптих: «Тарань», «Сіті», «Черепашки і раки»), «В Генічеській затоці», «Ніч на Дніпрі» та натюрморти відзначають самобутній підхід до відображення природи. У них освідчення в коханні до своєї Батьківщини.
(Взято з альбома Художники Херсонщини [Образотворчий матеріал]: [альбом] / Херсон. держ. пед. ін-т, Нац. Спілка худож. України, Херсон. обл. орг.; передм., голов. ред. В. Г. Чуприна, авт. текста С. Курбаткіна. - Херсон: Наддніпряночка, 2002. - 166 с.)
Сергій Яновський у статті «В поисках булавы», надрукованій у газеті «Гривна». – № 36 (295) від 31 серпня 2000 року), вказує, що Валерій Машницький – один із небагатьох херсонських художників, які пробували свої сили в жанрі історичного живопису. Його картини (біля 3 тисяч) славляться не лише серед поціновувачів мистецтва, а й серед вчених. Причина в тому, що його роботи відрізняються доскольнальним володінням теми і бережливим ставленням до деталей. Наприклад, для картини «Гетьман Сагайдачний» художник використовував єдине прижиттєве зображення легендарного козацького вождя – гравюру. А його булаву скопіював з досконалою точністю. Автор неодноразово підкреслював, що тему необхідно відчувати, «иначе труд пойдет насмарку».
На історичну картину у Машницького інколи йшли роки. Адже необхідно досконало вивчити експонати з музеїв. Тому роботи майстра пензля про епоху Великої Вітчизняної не втратять актуальності ніколи. Наприклад, для картини «Каховка. 20-й год» художник намалював декілька етюдів у Санкт-Петербурському історичному музеї зі справжнього прапора. «Скіфський» цикл натюрмортів також написаний на основі вражень від знайомства зі скарбами курганів.
П. Левицький (автор статті «Герої творів – люди праці», опублікованої в газеті «Наддніпрянська правда» від 1 березня 1984 року) зазначає, що роботи херсонського художника Валерія Машницького експонуються на обласних виставках і завжди викликають жвавий інтерес глядачів. І це не випадково, адже їм притаманні свіжість, небуденність настрою, світлий лад.
Пензлеві зрілого майстра доступна будь-яка тема. Він з однаковим захопленням зображує і події далеких героїчних днів, і будні сьогодення, і чарівні пейзажі рідного краю. Його палітра строката, тепла, задушевна. Він не малює, а ніби співає пісню про близьке й дороге.
Митцю характерне тематичне розмаїття картин. Він проявляє активний творчий інтерес до мирної праці своїх земляків, у його доробку чимало картин, що засвідчують його любов до людини-трудівника.
Валерій Машницький вільно володіє різними техніками, щедро користується кольорами, в яких переважають світлі, мажорні тони, як, власне, і в усіх його роботах: адже митець дивиться на світ закоханими очима.
Петро Іванович Пасічний (мистецтвознавець, автор вступної статті та укладач каталогу виставки «Моя Херсонщина»: живопис, графіка) зазначає помітний інтерес митця до медицини. Він створив у живопису й графіці велику серію портретів лікарів, медичних сестер і завершив її картиною «Клятва Гиппократа». В цьому циклі чітко спостерігається не лише високе почуття поваги до людей цієї професії, а й натхненний гімн людині, її духовній величі.
Пошук відповідей у природі, психологічне напруження в портреті, колоритна активність у натюрморті, глибока внутрішня структура творів – все це характерно для робіт Валерія Анатолійовича.
