Валерій Машницький – представник реалізму
Народився у Москві 18 лютого 1934 року.
1954 – закінчив Московське художньо-графічне педагогічне училище (педагоги: М.М. Жуков, О.Б. Баришніков, М.Ф. Володін).
1971 – член Спілки художників Украіни.
2000 – Заслужений художник України.
Помер у Херсоні 9 березня 2001 року.
У посмертній статті «Пам`яті заслуженого художника України Валерія Машницького», надрукованій у газеті «Гривна» (№12 (323) 15-22 березня) колеги Національної спілки художників України, Херсонської обласної організації Національної Спілки художників України констатують, що Валерій – справжній майстер пензля, який все життя присвятив себе мистецтву, вихованню молоді, людям і природі Херсонщини.
Професія його батька не дозволяла сім`ї сидіти на одному місці, тож родина часто переїздила. Саме це обумовило те, що Валерій до школи пішов на Амурі, та потім йому судилося навчатися й на Далекому Сході, у Середній Азії, навіть за кордоном. Освіту він здобував у дванадцяти школах.
З раннього дитинства любив малювати, і враження дитячих літ зародили в душі мрію про живопис. Ці мрії привели В`ячеслава до Москви, де він у 1954 році успішно закінчує художнє училище. Тут йому поталанило із вчителями: це були досвідчені, відомі на всю країну майстри пензля. Серед них особливо припав до душі Валерію народний художник СРСР Микола Жуков, з яким він підтримував дружні стосунки впродовж усього життя.
До Херсону Валерій прибув із серйозним художнім багажем і великим бажанням творчо працювати. Саме це й обумовило ставлення до нього херсонців та його колег. Художник, незважаючи на молодість, незабаром стає одним із авторитетних майстрів не тільки нашого краю, а й усієї України. Його серія тематичних картин, присвячених історії Таврії (70-і роки), увійшла до національної скарбниці.
У 1971 році Валерій Анатолійович був прийнятий у члени Союзу художників СРСР.
Його популярність була широкою та незаперечною, особливо серед молоді, бо він був для них взірцем чесного служіння митця суспільству. Любили його і шанувальники мистецтва. Залишилися записи у книгах відгуків, сповнені вдячності за радість, за світло, що ними так щедро ділився Валерій Машницький.