Мистецтвознавець Лілія Вольштейн про В.М. Трапенка
Віктор Трапенок належить до покоління «дітей війни». З романтичним світосприйняттям, властивим його ровесникам, він через усе життя проніс віру в щирі людські стосунки. Життєвим кредо вважав: «Чесність. Усвідомлювати те, що ти робиш. Не кривити душею...»
Віктор Михайлович Трапенок народився 30 січня 1941 року в сибірському селі Атуба Тангуйського району Іркутської області. Його батьки були сільськими вчителями: батько – директором школи, мати – вчителькою молодших класів. Їх сім'ї – переселенці зі Пскова, Пемзи, Саратова, опинилися в Сибіру після Столипінської реформи, коли маса людей залишила насиджені рідні місця в пошуках нового щастя.
Що стосується образотворчого мистецтва, то в автобіографії Віктор Михайлович писав про те, що він «не мріяв бути художником, хоча малював з тих пір, як пам'ятав себе, і в душі мав трепетне ставлення, не можна сказати до мистецтва взагалі, а до образотворчості. Йшов від того, що виходило схоже та гарно».
Далі він згадує, як у шкільні роки молодий учитель малювання долучив його до мистецтва, яке величезне враження справила на нього пересувна виставка з Іркутська: «... До сих пір пам'ятаю те захоплення, з яким дивився я на роботи. Відчуття правдивості, гармонії кольору й незвичайної краси наповнило душу і якось висвітили з мороку ще не ясні, але цілком вгадувані контури храму, до якого належить йти все життя... »
Шлях до мистецтва продовжився, коли в 1956 році родина переїхала до Нової Каховки.
Тут доля звела його з сім'єю Насєдкіних. Юрій Костянтинович був відомим архітектором, його дружина Марія Миколаївна вела образотворчий гурток у школі. Можна сказати, що творчий шлях Віктора Трапенка почався ще тоді, в шкільні роки, коли за виконання пейзажного етюду «Плавні» він був нагороджений грамотою.
У ці роки Юрій Костянтинович познайомив Віктора з Георгієм Васильовичем Курнаковим, і ця зустріч виявилася доленосною. Саме Георгій Курнаков благословив його на шлях художника, порадивши обов'язково навчатися у художньому училищі.
Наступний етап життя майбутнього художника пов'язаний зі службою в лавах Радянської Армії в Підмосков'ї, де він брав активну участь у створенні скульптури «Воїн-визволитель», яка в якості подарунка була відправлена до В'єтнаму. Тоді ж цілий рік Віктор Трапенок був слухачем курсів Вищого художньо-промислового училища ім. С.П. Строганова у Москві. Потім успішно склав вступні іспити та був зарахований до нього, але вчитися не став, а художню освіту здобув в Одеському державному училищі ім. М.Б. Грекова. Його викладачами були відомі українські художники В.М. Савранський, Я.В. Киричок, В.Г. Путейко. На третьому курсі училища, в конкурсі студентських робіт картина Трапенка «Напуття» була удостоєна третьої премії та поїздкою до Ленінграду (нині Санкт-Петербург). Тоді ж, у студентські роки, він уперше брав участь у виставці молодих художників, що проходила в Білгород-Дністровському (1970, з пейзажами «Сірий день» і «Дворик»).
По закінченні училища, мешкаючи в Одесі, займався різними художніми роботами. У 1972 році був зарахований до Херсонської художньо-виробничої майстерні. Відтоді його доля пов'язана з Херсоном.
Працюючи в художньо-виробничих майстеренях, він виконував замовлення з художнього оформлення архітектурних споруд міста та області: мозаїчні панно, декоративні розписи, вітражі, різьблені рельєфи та інше. Однак, в повній мірі талант художника та творча індивідуальність проявили себе у галузі станкового живопису.
У спадщині Віктора Трапенка – твори, які завжди впізнають. Пейзажі, натюрморти, портрети.
Мрією художника було створення тематичної картини, яку він вважав вищим жанром мистецтва, що дозволяє по-справжньому проявити себе. Художня спрямованість його творчості й пошуки мальовничої виразності завжди вкладалися у рамки реалістичного мистецтва.
Він був художником своєї епохи – останнього тридцятиріччя ХХ століття, часу суперечливого, але цікавого, коли ще не були втрачені кращі традиції російської та української художніх шкіл, відбулася переоцінка художніх цінностей, коли реалізм «уживався» з самими крайніми авангардними напрямками. Уява художника підживлювало навколишнє життя.
У результаті поїздок, подорожей, участі у творчих групах живописного пленеру народилися серії «Жнива» і «Крим. Гурзуф».
Віктор Михайлович постійно працював над образом Херсонщини, знаходячи його в панорамних індустріальних пейзажах суднобудівного заводу, міських видах нашого міста, але більшою мірою – в ліричних мотивах села Кринки (серії «Весна в Кринках», «Осінь в Кринках»). Ці ж теми він розкривав і у натюрмортах, «населених» предметами, які асоціюються з природою нашого південного краю. Певне місце в творчості художника зайняла серія портретів керівників Херсонської області, серед яких П.М. Єлістратов, Д.О. Проценко, А.Ф. Федоров та інші.
На формування живописного стилю Віктора Трапенка вплинули й дитячі враження від величної могутньої природи Сибіру, і навчання в Строгановському училищі, і традиції одеської живописної школи, і виробнича робота в галузі монументально-декоративного мистецтва, і вплив творчості художників Херсону.
Мальовнича мова художника визначилася ще у студентські роки. Це видно в картинах билинно-епічного жанру «Легенда про зодчих», «Напуття», а також у дипломній роботі «Визволителі».
Плакатна речитативність образів, масштабність зображення фігур, висунутих на передній план, замкнутість простору – це прийоми, що утвердилися в ті роки так званого «суворого стилю». В наслідок цього вони будуть використані в пейзажах і натюрмортах, у жанрах, що мають безпосереднє відношення до природи і найбільш близьких до природи.
У натюрмортах, як і в ранніх картинах, предмети побуту, посуд, овочі, фрукти, квіти на тлі драпіровок укрупнюються, висуваються на передній план, набуваючи особливої вагомості й значущості. Це відчуття посилюється завдяки тому, що художник дуже точно передає їх матеріальність, уникаючи дрібної деталізації («Старе начиння», «Самовар на тлі рядна», «Соняшники Херсонщини», «Кошик з овочами» і т.д.).
Справжнім одкровенням майстра є його пейзажний живопис. Художник ліричного світосприйняття, він умів опоетизувати індустріальні та міські мотиви («Дощовий день», «На річці Кошовий»).
Безліч пейзажних етюдів привозив він з поїздок до будинку творчості Гурзуфа та Седнєва, живописного пленеру по Білорусі та Росії. Але особливо тонко він відчував природу Херсонщини. У цьому жанрі прекрасно проявилося володіння усіма живописними техніками: гуашшю, темперою, пастеллю, маслом. Найбільш улюбленими були гуаш і темпера, щільно криютчі фарби. Використовуючи їх, він блискуче передавав ефекти сонячного освітлення: покладені поруч контрастні кольорові плями створювали ілюзію відчуття й глибини простору та його легкості («Спека», «Дворик»).
Найзворушливіші та щирі твори Трапенка, створені ним на дачі в Кринках. Цей благодатний куточок української природи не випадково вабить багатьох. Неодноразово його відвідував Остап Вишня. Добре відомі вигуки захоплення письменника: «Яка краса! Оце так благість!» і «Хто в Крим, а я – в Кринки».
Численні етюди Трапенка, які увійшли до серії «Кринки», наповнені відчуттям тонкого ліричного настрою, споглядальності та спокою. Ось знаменита розлога верба, під якою любив відпочивати Остап Вишня, ось тихі заводі, крони дерев на тлі прозорого блакитного неба – мотиви природи Кринок у різні пори року, доби, при різному її стані. За стриманої колірної гами зближених неяскравих сріблясто-блакитних і коричневих тонів колорит пейзажних картин відзначений різноманітністю й вишуканістю («У старої верби», «Мерзлякувато. Кринки», «Біля причалу. Кринки» , тощо).
Значне місце в житті Віктора Михайловича Трапенка зайняла громадська діяльність. З 1991 по 1993 роки на посаді голови правління він очолював Херсонську організацію НСХУ. У 2000-2009 роках був її відповідальним секретарем. У 2001-2002 роках викладав живопис у Державній академії керівних кадрів культури і мистецтв.
Озираючись на пройдений Трапенком життєвий шлях, сприймаєш його як справді творчу особистість, чия спадщина стала справжнім культурним надбанням. Не випадково він неодноразово нагороджувався дипломами та грамотами, був визнаний кращим художником 2004 року.
Як, на жаль, часто буває, Віктор Михайлович Трапенок пішов із життя несподівано, повний творчих планів. На мольберті залишилася незавершена картина «Натюрморт з білою гортензією», на столі – сама постановка з квітами, що не опали, а просто стиснулися, немов зберігаючи пам'ять про художника.
