На пленері

Мені довелося побувати на міжнародному пленері по живопису, присвяченому 130-річчю від дня народження Вітольда Бялиніцького-Бірулі (білор. Бялыніцкі-Біруля), який проходив від 27 серпня до 27 вересня 2002 року на території Білорусі та Росії.

Могилівщина – батьківщина Бялиніцького-Бірулі. Там, на річці Друть в Беланічеському районі в маєтку Кринки (у трьох кілометрах на північ від с. Техтін) в 1872 році народився Вітольд Каетанович Бялиніцький-Біруля. На місці колишнього маєтку, на пагорбі, де проходить дорога біля великих сосен, на тлі долини, яку химерно розрізає Друть, стоїть пам'ятний знак – масивна гранітна брила з вибитим на ній текстом і датами життя художника. Вдало обране місце для пам'ятного знака посилює враження від грандіозності особистості художника й підкреслює нерозривний зв'язок із його рідною природою.

Дивовижні місця на батьківщині Бялиніцького-Бірулі. І мені, який щойно повернувся з творчого заїзду, що проходив в Седневі під девізом «Стоїть гора високая» і, так би мовити, ще не встиг охолонути від вражень нашої природи, особливо було цікаво сприймати цей край, вловлювати його характерну особливість, намагатися передати його своєрідний колорит .

Не потрібно говорити про те, що дає художнику пленер. Напевно, кожен художник на пленері проходить своєрідний процес очищення. Це стосується як внутрішнього стану, так і безпосередньо очищення палітри, колористичного прозріння, відкриття для себе давно відомих істин. Тому шістнадцять днів, проведених на батьківщині Бялиніцького-Бірулі, пройшли, як одна мить, залишивши в душі незабутнє враження й подяку тим, чиїми турботами був організований цей пленер.

Наступний етап – шістнадцять днів захопленої роботи в Тверській губернії на академічній дачі ім. І.Ю. Рєпіна (в районі Вишнього Волочку). Існує вона вже 118 років і створена за безпосередньої участі І.Є. Рєпіна. Про неї потрібно сказати особливо. Це місце овіяне славою багатьох великих художників. Неподалік від цих місць жили й працювали Венеціанов, Сорока. На озері Удомля Левітан написав «Над вічним спокоєм», «У виру». На березі цього озера від 1912 року жив і працював Бялиніцький-Біруля. Зараз – це творча дача «Чайка» і музей Бялиніцького-Бірулі.

Важко назвати будь-кого з відомих майстрів кінця ХІХ століття аж до наших днів, хто не був би пов'язаний так чи інакше з цим краєм. Навколо академічної дачі розташовані в безпосередній близькості до села, де живуть і працюють сучасні майстри: Кугач, Світлична, Ткачови, Сидоров та інші. Також молоді художники оселилися й плідно працюють у цих місцях, продовжуючи традиції старшого покоління та привносячи в них дух сьогодення.

На академічній дачі створені всі умови для роботи. Чудові опалювані майстерні з північним освітленням, душ, гаряча вода, також в комплексі – житлові приміщення, їдальня, бар, лазні. Працює кіоск, де можна придбати всі матеріали. На час видається теплий одяг, етюдники, парасолі, підрамники, планшети, розкладні мольберти. Постійно працюють музей, бібліотека.

Сама дача розташована на крутому березі мальовничого озера Мcтіно, за яким ще за Петровських часів проводили судна, використовуючи волоки, від Балтики до Чорного та Каспійського морів.

Але промайнули й ці шістнадцять днів, які збагатили учасників пленеру новими враженнями, новими знайомствами з діячами мистецтва інших республік, їх школою, манерою вираження.

З усього побаченого, в плані творчості, на мій погляд, наша українська школа живопису, зокрема південноукраїнська, має гідні традиції та гідних майстрів, які на високому рівні та з гордістю представляють наше мистецтво. Приємно, що й в Україні проводяться, хоч і не з таким розмахом, подібні заходи.

По поверненні до Могильова в обласному музеї було влаштовано виставку робіт, написаних під час пленеру.

Кожен учасник групи представив три роботи. Дві роботи безкоштовно, одну – на закупівлю.

І якщо простежити основну думку пленеру, то вона виражалася у вірності реалістичним традиціям в образотворчому мистецтві, у використанні цього колосального досвіду, що накопичено попередніми майстрами, і подальшим його розвитком і поглибленням на основі національної самобутності народів.

Зі спогадів В.М. Трапенка