Спогад Аксинії Рашевської про Віктора Трапенка
Віктора Михайловича я пам'ятаю з самого раннього дитинства. І тільки зараз, коли його не стало, я розумію, що доля була до мене прихильною, адже я росла в особливій атмосфері МИСТЕЦТВА.
Мій батько Микола Федорович Рашевський (1941 р.н.) навчався в один час з Віктором Михайловичем в Одеському художньому училищі ім. Грекова. Там вони здружилися, адже були земляками. І ця дружба переросла в більш близькі стосунки, коли народилися діти, – вони стали кумами (мій батько – хресний старшого сина сім'ї Трапенків – Віктора).
Працюючи разом у Херсонських художньо-виробничих майстернях, вони іноді разом виконували розписи, мозаїки (монументальний живопис). Тому Віктор Михайлович іноді жив у нашому будинку (сел. Дніпряни, м. Нова Каховка). Та й ми бували у його «святая-святих» – майстерні в Херсоні.
Пам'ятаю, що я завжди захоплювалася роботами Віктора Михайловича. Адже він писав справжні картини, в рамах! Це моє дитяче враження, адже мій батько займався тоді тільки оформительською роботою.
Звісно, я малювала з дитинства. Після закінчення школи – навчання в Одеському педагогічному інституті на художньо-графічному факультеті. Пам'ятаю, що на 4-му курсі я вибрала спеціалізацію «пейзаж». І тоді я знову згадала про Віктора Михайловича, – адже кращого вчителя мені не знайти.
Я знала, що він багато писав з натури (в селі Кринки). Я напросилася до нього в «напарники» на пленер, адже мені так не вистачало цього досвіду. І знову була захоплена, навіть вражена, як працював Віктор Михайлович. Я побачила, як пише справжній майстер пейзажу! Була рання весна 1991 року, ще стояла прохолода біля Дніпра, але перша зелень сухих плавнів вже пробуджувалася в Дніпрянах. Віктор Михайлович працював дуже швидко і відразу ж на великому полотні з підрамником. За якихось три чи чотири години у нього вже була готова картина. А я всього лише щось мазала на картоні. Спочатку в мене нічого не виходило. Але, спостерігаючи, як впевнено й швидко працює Віктор Михайлович, я потроху почала писати, правда вся була вимазана фарбою, навіть обличчя. Віктор Михайлович по-доброму сміявся над моїм прагненням до живопису. Так пройшов наш творчий тиждень, – на одному диханні.
Я вчилася у нього дивовижній якості – художнього сприйняття кольору. У цьому він був для мене справжнім майстром! Він, своїм прикладом навчив мене естетичному баченню природи. Хоча він був небагатослівний. Здається, я схоплювала, переймала його стан творчого «фанатизму», робочої енергетики. Пейзажі Віктора Михайловича повні колористичних нюансів. Іноді здається, що це гра «сонячних зайчиків» на полотнах. Найтонші колірні відтінки, які звучать на ледь вловимих контрастах теплого й холодного. Особливо чудово написані просвіти в гілках дерев. Картини завжди наповнені світлом, чистотою, і якимось святим ангельським диханням.
Працюючи на пленері, художник стає со-Творцем, створюючи немов заново красу природи на полотнах. Саме тому прості на перший погляд сюжети – дерева, річечка, човник – стають глибоко змістовними. Найкраще, на мій погляд, характеризують творчість Віктора Михайловича слова І.А. Буніна:
Нет, не пейзаж влечет меня,
Не краски я стремлюсь подметить,
А то, что в этих красках светит, -
Любовь и радость бытия.
Она повсюду разлита...
Она везде, где красота.
Пригадується ще один випадок, який став для мене уроком життя. У 2002 році я працювала директором Новокаховської картинної галереї. До 50-річчя нашого міста Херсонська спілка художників зробила нам подарунок – виставку «Художники Херсонщини». Як я була здивована, коли разом з роботами супроводжувати виставку вирушили Віктор Михайлович і Надія Яківна, його дружина. Я побачила дуже відповідального, люблячого не на словах свою справу, людину-художника. Віктор Михайлович особисто брав участь у створенні експозиції виставки і разміщенні робіт.
У моїх спогадах він залишився художником і людиною з «великої літери». А творчість Віктора Михайловича назавжди залишиться у моєму серці.
