Головна Мистецькі постаті Митці України Лицар українського кіно – Іван Миколайчук
Мистецькі постаті

Лицар українського кіно – Іван Миколайчук

Буковина – особливий край, наділений не тільки чудовою природою, а й складною долею. Буковинцям загрожувала асиміляція, адже тривалий час їм випало жити відокремленими від України (з 1774 до 1918 року їхній край входив до складу Австро-Угорщини, а з 1918 до 1940 року – до складу Румунії). Очевидно, що інстинкт національного самозбереження був тут досить потужний. Шана до національних святинь, народне мистецтво культивувались і завдяки відчуттю прекрасного, і як вияв національної ідентичності. Характерно, що культурні традиції плекалися не тільки серед інтелігенції, вони прищеплювалися з дитинства в кожній родині. Усі, хто згадує про родину Миколайчуків, підкреслюють вроджену інтелігентність, доброту, мудрість, національну самосвідомість, широту кругозору. Кожної неділі в домашньому колі читали «Кобзаря» і змалечку долучалися до практичної творчості, зокрема, театральної – Іван не був винятком, брав участь у постановках української класики на сцені сільського клубу.

Людина сталих цінностей – так можна схарактеризувати Миколайчука. У світі, де все надто швидко змінюється, цю якість не треба розуміти як консерватизм.

Для кожної талановитої людини межа між реальністю і вимислом, між життям і творчістю є умовною. Із перших ролей (Іван Палійчук, Тарас Шевченко) Іван Миколайчук сягнув великої популярності. Він став якщо не міфом, то обличчям українського кіно, символом його досягнень і залишається поки що в цьому сенсі неперевершеним.

Але він був масштабною особистістю, мав реальне життя, не менш цікаве й насичене, ніж найцікавіший міф.

Народився Іван Миколайчук 15 червня 1941 року в селі Чортория Кіцманського району Чернівецької області. Звичайній людині це ні про що не говоритиме. Інакше ж сприймав і назву свого села, і дату свого народження Іван. Дуже цікаво зафіксував його розповідь ужгородський письменник Дмитро Кешеля  (В пошуках загубленого раю. «Кіно-Театр». 2000. №3).

«Я народився у багатодітній сім’ї на Буковині, у селі з дивним іменем Чортория. Сталося так, що попросився у світ увечері за кілька день до початку війни…»

Чорторию називають селом, яке відчиняє гостинну браму в Карпати. Це село стало невід’ємною частиною історії українського кіно, і про це гарно сказав Сергій Параджанов у спогадах про Івана («Незважаючи на відстані»): «Його маленька хата серед буковинського села у витканих мамою чорних із червоними трояндами килимах увійшла назавжди в наші душі». Саме в своєму рідному селі Іван Миколайчук знімав фільм «Така пізня, така тепла осінь».

Режисери, які працювали з Іваном, відзначали його вміння грати роль із величезною віддачею, наполегливістю, впевненістю і навіть відчайдушністю. Саме в родині закладалися ці його риси і цінності душі – матір’ю, побутом, усім способом життя. Гени, закладені в рідній Чорториї, диктували не тільки лінію повсякденного життя, а й лінію творчості. Два реалізовані сценарії Миколайчука – «Білий птах» і «Така пізня, така тепла осінь» – написані на матеріалі рідного села, із нього ж випливали й незакінчені «Тисяча снопів вітру», «Кувала зозуля у бабине літо».

Вибір людиною фаху часто визначають дитячі захоплення. Із 10-ти років Іван – у драматичному гуртку. Також співав, танцював, грав на сопілці. Був переможцем оглядів і фестивалів. Але ж, коли після перших його зіркових ролей йому ставили запитання про дитячі наміри стати актором, не визнавав того бажання. Мовляв, займався у драмгуртку, бо всі займалися. Значно пізніше Іван розповідав про пошуки себе. Якось потрапив до театру глухонімих і був зворушений – як за допомогою жесту, міміки, руху виражалися тонкі людські почуття, і все це так точно й доцільно. Він пішов у школу глухонімих керівником… танцювального гуртка. Сам напросився і багато чого навчився у своїх вихованців.

За велінням долі Миколайчук прийшов у кіно в щасливий час. На початку 60-х українське кіно переживало творче та економічне піднесення, розширювалося виробництво фільмів, наявна інфраструктура доповнювалася необхідними елементами (кінофакультет, студія анімації, періодика тощо). Але в країні були сили, які накреслили зовсім іншу лінію. Пов’язано це із закінченням «відлиги» та зміною атмосфери в суспільстві. Почалися хвилі арештів української інтелігенції. Вони супроводжувалися широкомасштабним ідеологічним поворотом – у масову свідомість було запущено тезу про формування нової історичної спільності – радянського народу, а це означало посилення боротьби з проявами «буржуазного націоналізму». Іван Миколайчук глибоко усвідомлював свою місію як актора і можливості впливу кіно на людську свідомість та людські душі. Він прагнув використати кожну нагоду, щоб творити, і творчістю – як актор, як сценарист, як режисер – нагадувати українцям про Україну.

Про його совість і скарби душі промовляють очі – глибокі, проникливі, погляд яких – магічний. І якщо говорити про сакральний вимір його творчості, то ми переконуємось,  що з плином часу фільми його дивитися дедалі цікавіше. Фільми не старіють тому, що він стверджував вічні цінності, духовність у мистецтві. Він любив кіно як високе мистецтво й самовіддано захищав його честь.

Помер видатний актор у 46 років – у тому ж віці, що й Тарас Шевченко, його улюблений поет, роль якого він зіграв ще в студентські роки у фільмі «Сон».

Щороку родичі Івана Миколайчука, його колеги по роботі та люди, які ще за життя захоплювалися його працями, традиційно відвідують етнофестиваль «На гостини до Івана» у Чорториї, Чернівецької області. Таким чином уже понад 20 років на Буковині святкують день народження видатного кінодіяча. Усі кіношедеври Івана Миколайчука –зіграні, відзняті та написані – транслюють просто неба…

Ольга Руптанова

Література:

  1. Воронина Леся. Леся Воронина про Брюса Лі, Махатму Ганді, Жорж Санд, Фридеріка Шопена, Івана Миколайчука: оповідання : для мол. та серед. шк. віку/ Л. Воронина; худож. Н. Клочкова - К. : УкрНДІСВД, 2016. - 125, [1] с. - (Життя видатних дітей).
  2. Іван Миколайчук: магія любові: фотоальбом/ упоряд. М.Є. Миколайчук, підготов. тексту Л.І. Брюховецька, відп. ред. М. Гудзевата, відп. ред. Є. Будько - К. : Ред. журн. "Міжнар. туризм", 2011. - 176 с.
  3. Брюховецька Лариса Іванівна. Іван Миколайчук/ Л.І. Брюховецька - К. : КМ Академія, 2004. - Бібліогр.: с. 270-271. - 272 с.
  4. Діячі науки і культури України: нариси життя та діяльності/ О.В. Даниленко, Л.В. Іваницька, А.П. Коцур; Київський національний університет ім. Т. Шевченка; ред. А.П. Коцур, ред. Н.В. Терес - К. : Книги - XXI, 2007. - Бібліогр. у кінці ст.. - 463 с.
  5. Гапонова Світлана Василівна. Світочі України: зб. текстів англ. і фр. мовами для навч. читання учнів старш. кл./ С.В. Гапонова; О.М. Шерстюк; Київський національний лінгвістичний університет; голов. ред. С.Ю. Ніколаєва - К. : Ленвіт, 2004. - Библиогр.: с. 64. - 64 с.
  6. Яцкова Л. Неповторна краса Івана Миколайчука [Текст] : Вечір пам'яті / Л. Яцкова // Українська література в загальноосвітній школі. - 2006. - N6. - С. 49-56.
  7. Орлова Є. "Легенда українського кіно" [Текст] / Є. Орлова // Мистецтво в школі (музика, образотворче мистецтво, художня культура). - 2010. - N11. - С. 23-28.
  8. Кадочникова Лариса. Він був земною і водночас неземною людиною [Текст] / Л. Кадочникова // Кіно-театр. - 2011. - N 3. - С. 5-7.
  9. Балаян Роман. Я не хотів його втрачати [Текст] / Р. Балаян // Кіно-театр. - 2011. - N 3. - С. 8-9.
  10. Гаврилюк Іван. Робити добро було для нього як дихати [Текст] / І. Гаврилюк // Кіно-театр. - 2011. - N 3. - С. 9-10.
  11. Гармаш Юрій. Відчуваю ностальгію за "Вавилоном XX" [Текст] / Ю. Гармаш // Кіно-театр. - 2011. - N 3. - С. 11-12.
  12. Коротя-Ковальська Валентина. Мої найдорожчі ювіляри [Текст] : до 70-річчя Марії та Івана Миколайчуків / В. Коротя-Ковальська // Кіно-театр. - 2011. - N 3. - С. 17-18.
  13. Білий птах українського кіно [Текст] : до 70-річчя Івана Миколайчука / підгот. М. Вишневська // Слово Просвіти. - 2011. - N 23(9-15 черв.). - С. 10-12.

 

Календар подій

     12
345 6 789
10 1112 13 141516
17 18 19 20212223
24 25 26 27282930
31